Хоча наша країна перебуває у вкрай складному становищі, це не привід опускати руки, навпаки, продовжуємо робити все можливе, щоб ворог не мав успіху в знищенні нас як нації. Пропоную вашій увазі невеликий репортаж з чергової поїздки на східний фронт.
Лише надіями і переживаннями війну не виграти ...
Неочікувано… дві сестри з Франції приїхали послужити в Україну і виявили бажання придбати щось корисне для наших воїнів. Зійшлись на вологих серветках і цукерках, докупили одне й інше, всі щасливі…
Не буває маленьких донатів, є різні можливості, тому просимо долучайтесь не тільки молитовно, але й фізично, матеріально, фінансово... Не можете донатити, спробуйте збирати корисні речі для військових, не виходить в цій сфері, долучіться до плетення маскувальних сіток, не виходить там, напечіть пиріжків і передайте через волонтерів для чийогось сина, котрий зі зброєю захищає ваше життя… Не виходить в кулінарії, здайте раз в 2 місяці кров на потреби військових, боїтесь здати кров, відвідайте когось із військових в госпіталі, не виходить побувати в госпіталі, відвідайте сиріт загиблих, підтримайте вдову... Не вмієте, не можете, перше, друге, третє, попросіть Бога, щоб дав вам можливість чогось навчитись, щоб бути корисним і жертовним! Знайдіть можливість долучитись до великої волонтерської сім'ї небайдужих і переживіть щасливі моменти жертовного життя!
Наша подорож розпочалась о 6-й ранку разом із сестрами Дороті і Катун (Франція), які висловили палке бажання помолитись і благословити нас в дорогу. Таке саме бажання помолитись разом виявили наші друзі Віктор і Олена з м. Звягіль, цього разу ці чудові християни спекли пиріг нам в дорогу… Навіть така коротка зустріч, спілкування, молитва є великим підбадьоренням і підтримкою для нас, дякуємо! Доброю традицією в наших поїздках на Схід стали зупинки на обід в сім’ї Ігоря і Валентини в м. Бориспіль. Дякуємо Господу за цю сім’ю, їх жертовність і участь у служінні військовим. Також з нами на зустрічі в Борисполі був пастор однієї з церков Дмитро Уханьов. Коли Дмитро дізнається, що ми їдемо, обов’язково шукає можливості привезти щось, що можна передати нашим захисникам на фронт. Слава Богу!
У цій поїздці зі мною був наш брат Михайло Катела. Він народився в Донецькій області, але в період повномасштабної війни вперше перетинає її кордон, і ця світлина на пам'ять йому, дружині, дітям і рідним. Михайло чудовий, щирий і ревний брат, серце якого болить за Україну і наших воїнів. Дякую Богу, що маю честь разом служити з ним в одній церкві!
Перша зустріч з військовими різних підрозділів відбулася в м. Покровськ. Спілкування, знайомство з новими хлопцями, піца, історії, молитва… – саме з цього ми намагаємось розпочати вибудовувати стосунки, які часто переростають в дружбу.
За день до нашої запланованої зустрічі наш брат Олексій з 72-ї бригади отримав осколкові поранення від вибуху fpv-дрона, однак не захотів затримуватись в запорізькому госпіталі й зумів повернутися назад, щоб мати зустріч з нами. Ми дуже скучили за Олексієм, декілька місяців поспіль ми не мали нагоди перетнутись з ним, бо він весь час перебував на позиціях, цього разу нашій зустрічі не завадили ні вороги, ні поранення…
На жаль, військові рахують час в іменах побратимів, які загинули...
Ділимось благословеннями з тими, хто служить на покровському, вугледарському і авдіївскому напрямках.
Олексій, найбільш оптимістичний воїн-християнин, якого я тільки зустрічав на фронті.
Сергій, наш новий знайомий, який від початку повномасштабного вторгнення захищає нас на фронті, вдома в нього дружина і двоє діток… Втома від війни в кожній зморшці його обличчя, багатьох побратимів вже немає… Війна заповнила собою все, більшість людей вже просякнуті війною і болем, дехто пристосовується, а дехто вже нестерпно чахне і тримається з останніх сил.
Ми щасливі що можемо в такий простий спосіб служити нашим воїнам.
По можливості, робіть людей щасливими...
Світлини на згадку...
Капелан 109-ї / 106 бат. Олександр радий не тільки благословенням, які ми привезли його побратимам, але й зустрічі та тривалому спілкуванню, яке ми мали впродовж декількох годин. З усіх моїх знайомих капеланів, які несуть службу у війську на постійній основі, брат Олександр найбільш креативний і щирий у прагненні послужити бійцям, які не знають Господа Христа.
Найбільш об’ємний вантаж цієї поїздки — це 30 ліжок, які ми привезли в прифронтову зону для потреб 93-ї бригади. Ледь встигли розвантажити, як частину ліжок забирають на стабпункт.
Провели декілька годин спілкування з воїнами, на рахунку яких не один десяток знищеної ворожої техніки… Більшою мірою слухали про переживання і труднощі, з якими вони стикаються в період війни. Співпереживали, разом молились і благословляли воїнів…
На зворотній дорозі знову заїхали в Покровськ і знайшли побратимів брата Петра, який в ці дні перебуває на позиціях. Передали приготовлені гостинці, познайомились, помолились… це був останній 6-й підрозділ, з яким ми мали заплановані зустрічі в цій поїздці.
Дякувати Господу, досягнули поставлених цілей!
Повертаючись додому, отримали повідомлення від сестер з нашої церкви: «100 сітка, 6,0 × 2,5 м, 1 серпня 2024 р.». Неймовірно, але факт! Майже щодня ці «святі ткалі» трудяться, щоб наші воїни мали захист від дронів, які, до речі, зараз літають по кількості на рівні з комарами. Дорогі сестри, дякуємо Господу за вашу невтомну працю!!!
