Минуло без двох років 500 століть з моменту, коли попередник багатьох сучасних християн-протестантів Мартін Лютер прибив на дверях церкви у Віттенберзі «документ» із 95 тезами щодо актуальних каатолицькій церкві проблем.
Можна сказати, що саме ця подія стала імпульсом для «вибуху» реформації у тогочасній Європі. Простими словами, реформація – це повернення до витоків. До яких? До Божого Слова.
Сам реформатор пройшов не простий шлях Богошукань через молитви, виснажливі та часті пости, марафони на колінах по сходах до відомих святинь, довготривалі скурпульозні сповіді, багато читав Слово і навіть, Його проповідував. Але, лише одного разу, після 10 років «духовних» поневірянь він зовсім інакше прочитав Римлянам 1:17 «...праведний вірою житиме (!)» і отримав справжню праведність Христа завдяки вірі, а не ділам.
Тоді його погляд на Боже Слово змінився та набув іншого «якісного» бачення. Тоді він прийшов до відомих нині п’яти ключових стовпів реформації:
Solo Scriptura – Тільки Писання (2 Тим.3:16-17)!
Solo Christus – Тільки Христос (Дії 4:12)!
Solo Gratia – Тільки благодать (Єф. 2:8)!
Solo Fide – Тільки віра (Рим.1:17)!
Soli Deo Gloria – Все для слави Божої (Рим. 11:33-36; Кол. 3:23)!
(Цитат можна розмістити і на багато більше).
Звісно, згадуючи брата Мартіна Лютера, як героя, ми пам’ятаємо та усвідомлюємо, що він мав і певні проблеми. Чи, скажемо так, допускав помилки, промахи і гріхи. Здається, вони достатньо відомі, щоб про них тут не згадувати. Тут ми відмічаємо те, чим живемо і чим насправді варто жити. Тим більше, важко оцінити його життя через призму християнства 21 століття.
Нижче ми розмістили вагому частину із 95 відомих тез українською мовою, щоб бажаючі могли згадати, чи можливо вперше познайомитися і зрозуміти, в чому була суть.
Благословінь вам!
Артем Приступа
1. Господь і Вчитель наш Ісус Христос, говорячи «Покайтеся...», заповідав, щоб усе життя віруючих було покаянням.
5. Папа не хоче і не може прощати будь-які покарання, крім тих, що він наклав або своєю владою, або за церковним правом.
6. Папа не має влади відпустити жодного гріха, не повідомляючи і не підтверджуючи відпущення ім’ям Господа; крім того, він дає відпущення тільки у призначених йому випадках. Якщо він зневажає цим, то гріх перебуває й далі.
13. Померлі все спокутують смертю, і вони, будучи вже мертві, відповідно до церковних канонів, за законом мають від них звільнення.
20. Отже, Папа, даючи «повне прощення всіх покарань», немає на увазі винятково всі, але тільки ним самим накладені.
21. Тому, помиляються ті проповідники індульгенцій, які оголошують, що за допомогою папських індульгенцій людина рятується від усякого покарання та спасається.
22. І навіть душі, що перебувають у Чистилищі він не звільняє від того покарання, що їм належало, відповідно до церковного права, відпокутувати в земному житті.
23. Якщо комусь може бути дане повне прощення всіх покарань, безсумнівно, що воно дається найправеднішим, тобто, деяким.
24. Отже, велику частину народу обманюють цією рівною для всіх і пихатою обіцянкою звільнення від покарання.
27. Людські думки проповідують ті, котрі вчать, що негайно, як тільки монета задзвенить у скрині, душа вилітає з Чистилища.
28. Воістину, дзенькіт золота в скрині здатний збільшити лише прибуток і користолюбство, церковне ж заступництво ‒ тільки в Божій волі.
30. Ніхто не може бути впевненим в істинності свого каяття і, набагато менше, в отриманні повного прощення.
32. Навіки будуть засуджені зі своїми вчителями ті, які увірували, що за допомогою відпускних грамот вони знайшли спасіння.
33. Особливо слід стерегтися тих, які вчать, що папські індульгенції ‒ це безцінний Божий скарб, за допомогою якого людина примиряється з Богом.
36. Кожен християнин, який щиро покаявся, отримує повне звільнення від покарання й провини, приготоване йому навіть без індульгенцій.
37. Кожен істинний християнин, і живий, і мертвий, бере участь у всіх благах Христа і Церкви, дарованих йому Богом, навіть без відпускних грамот.
41. Обачно слід проповідувати папські відпущення, щоб народ не зрозумів неправдиво, наче вони переважають усі інші справи благодіяння.
42. Належить учити християн: Папа не вважає купівлю індульгенцій навіть у малому ступені порівнянною зі справами милосердя.
43. Належить учити християн: той, хто подає жебраку або позичає нужденному, чинить краще, ніж той, хто купує індульгенції.
44. Бо благодіяннями примножується благодать і людина стає кращою; за допомогою ж індульгенцій вона не стає кращою, але лише стає вільнішою від покарання.
45. Належить учити християн: той, хто бачить жебрака і зневажає ним, купує індульгенції, не папське одержить прощення, але гнів Божий викликає на себе.
46. Належить учити християн: якщо вони не мають статку, їм ставиться в обов’язок залишати необхідне у своєму будинку, і в жодному разі не витрачати майно на індульгенції.
47. Належить учити християн: купівля індульгенцій ‒ справа добровільна, а не примусова.
48. Належить учити християн: Папі, як більш потрібна, так і більш бажана при продажі відпущень, благочестива за нього молитва, ніж виручені гроші.
49. Належить учити християн: папські відпущення корисні, якщо вони не покладають на них сподівання, але досить шкідливі, якщо через них вони втрачають страх перед Богом.
50. Належить учити християн: якби Папа довідався про зловживання проповідників відпущень, він вважав би за краще спалити вщент храм св. Петра, ніж зводити його зі шкіри, м’яса і кісток своїх овець.
51. Належить учити християн: Папа, як до того зобов’язує його обов’язок, таки насправді хоче, навіть, якщо необхідно продати храм св. Петра, віддати зі своїх грошей багатьом з тих, у кого гроші виманили деякі проповідники відпущень.
94. Слід закликати християн, щоб вони з радістю прагнули йти за своїм Главою Христом через покарання, смерть і пекло.
95. І більш сподівалися через багато скорбот ввійти на небо, ніж через безтурботний спокій.