На минулому тижні з групою служителів м. Тернопіль нам вдалося побувати на Сході України, щоб допомогти церкві і світу виживати у цей складний період життя та історії. Побувати вдалося у різних прифронтових містах і селищах. Відверто кажучи, атмосфера досить гнітюча. Її навіює не лише наявність блокпостів чи залишки руйнації минулих військових дій. Мабуть не так сильно, як потенційна небезпека за декілька кілометрів з боку ЛНР чи ДНР, відсутність роботи, втрата майна, мрій, планів, рідних.
Багато людей залишили свій рідний край. Причини різні. Дехто залишився. Переважно старше покоління та інваліди або ті, кому немає куди податися (або бояться «западенських» українців). А хтось із них продовжує надіятися на припинення війни найближчим часом. В населених пунктах тиша, де-інде взагалі – повна. Людей на вулиці малувато.
Місцеві служителі кажуть, що потреба в допомозі хоча і є, але залишається недостатньою. В приватних мікрорайонах міста і селах є люди, які не в силі постійно набирати собі воду чи заготовити вугілля/дрова на зиму. В деяких випадках вагому частку грошей переселенці витрачають на оренду житла і тому все одно знаходяться у нужді. До того ж, багато із них раніше мали своє майно, прийстойну зарплатню, а тепер залишилися ні з чим, «обнулилися», мусять розпочинати життя заново.
Голод, холод, страх, депресії, безнадія, самогубство, крадіжки – все це і багато іншого є жахливими наслідками без малого дворічної війни. Мусимо нагадати, ‒ це не найжахливіше (адже було, є і буде у різних куточках світу). Гірше для багатьох українців те, що живучи в християнській країні, вони толком не чують Євангеліє про Христа. Вони не отримують відповіді на найважливіші питання життя, смерті і вічності. Вони не мають уяви, як можна жити після таких несподіваних потрясінь. Вони бояться смерті або й не бояться, бо не знають, що їх може чекати після неї без єдиного Спасителя Христа. І хто, як не церква Христова в обличчі Божих дітей, може і мусить стати першим рятівником для нужденних, не лише, щоб потурбуватися про тілесне, але й про духовне, вічне.
Господь у Своєму Слові ніколи не обіцяв усіх християн позбавити страждань, болі, біди. Господь благий у будь-якому випадку, адже міг нас залишити ще від гріхопадіння. Та вирішив спасти завдяки жертві і воскресінню Христа, про що ми дізнаємося зі Слова Божого через віру, не по ділам власної праведності, як дар (Еф. 2:1-10). Спасіння це не просто від земного горя. Секунда вічності в пеклі на багато гірша цілого життя в хворобах, інвалідності, війні... А що ж нас тягнуло в славнозвісне пекло? Гріх! Тому смерть Христа здолала не лише наслідки – Боже покарання, а й причину – гріх. Гріх такий жахливий через те, що виражає припаскудне відношення до нашого Благого Бога Творця. Тому доводиться нагадувати Євангеліє тут і постійно.
Будучи на Донбасі, ми мали можливість здійснювати соціальну допомогу. Та найкраще, що було і може бути – почути людей, співчувати і Словом відповісти на їхню найбільшу потребу в Євангелії.
Незабаром, ймовірно, будуть здійснюватися чергові поїздки, і ми закликаємо вас приєднатися, щоб стати підтримкою для тих, хто страждає. Якщо Господь побудить вас долучатися до цієї справи, скористайтеся зворотнім зв’язком на нашому сайті.
Артем Приступа
Фото
