Лідерський склад церкви «Община Доброго Пастиря» 24-26 серпня зібрався в Заліссі для настанови в Божому Слові, молитви, обговорення напрямків служіння церкви, аналізу та планування спільної праці на Божій ниві в новому робочому році. Традиційно в різних країнах світу такий захід називають ретрітом.
Ретріт, також рітріт (англ. retreat [ri'triːt] – «відхід», «віддалення (від суспільства)», «усамітнення») – англійське слово, яке увійшло до української мови як міжнародне визначення часу, що присвячують усамітненню, віддаленню від зовнішнього (звичного) світу з метою внутрішньої, духовної роботи над собою.
Спілкування почалося з оновлення розуміння мети нашої церкви: благоговійно схиляючись перед величчю суверенного Владики Бога, у повній довірі й покорі Його авторитетному Слову, через біблійну проповідь і наставництво стверджувати Боже Царство в народах, поширюючи Євангеліє й виховуючи зрілих учнів Христа, тобто духовно зрілих Божих дітей, відданих Богу, Слову, Церкві і поширенню Євангелії в світі.
Половину часу щодня відводилося для викладення істин, що їх дізналися під час останньої сесії пастор та служителі, які проходять навчання в Міжнародному інституті душеопікунства «Корам Део». Пастор підкреслив, що в слов’янському християнському контексті це одна з найкращих навчальних програм, яку він може порекомендувати кожному, хто несе служіння людям в Христовій церкві. Важливо те, що цей інститут стоїть на авторитеті Писання та пропонує його глибоке й практичне вивчення.
Цього разу піднімали питання про те, яким чином ми можемо вберегти свої церкви від «брехливого пера писак» (Єремії 8:8). Тобто говорили про величезну відповідальність «пророків і священників» за точне тлумачення і застосування Божого Слова в житті конкретних людей і церков. Контекст книги пророка Єремії свідчить про те, що священники вводили людей в оману, а Єремія проповідував суд непокірному народові за відступлення від Божого повеління. Таким чином, велика частка відповідальності лежала на книжниках, що виявилися «брехливими писаками» і викрутили Божі слова. Така небезпека зберігається і до сьогоднішнього дня. Ось чому служителі, проповідники, вчителі та душеопікуни повинні бути особливо пильними, щоб зі страхом Божим тлумачити й застосовувати написане в Біблії.
З одного боку люди стикаються з проблемою корупції, користолюбства і неправди (Єр. 8:10). Ця проблема не завжди пов’язана з отриманням грошей чи зловживання родинними стосунками. Наші серця корумповані тоді, коли до одних людей в церкві ми ставимося з симпатією, а до інших – ні, коли на основі своєї прихильності одним людям ми охоче надаємо довірені нам матеріальні блага, а іншим – не хочемо навіть доброго слова сказати. І це є в серці кожного з нас! Ми корумповані навіть тоді, коли люди приходять до нас за духовною порадою: милих нашому серцю братів і сестер ми поспішаємо підбадьорити на основі Писання, а неприємних нам людей ми з легкістю докоряємо віршами з Біблії. А Бог вбачає в таких діях гріх, і гнівається на брехливих пророків не менше ніж на ідолопоклонників (Єр. 5:29).
Недаремно Боже Слово використовує яскраві образи «бездоганного працівника» або майстерного ремісника, який відрізає рівний кусок, що точно підходить для потрібного місця (2 Тим. 2:15), землероба (Іс. 28:24-29), який використовує правильну техніку вирощування до різних видів збіжжя.
Нам потрібно дуже добре знати Боже Слово, а також життя, обставини і стан серця людини, перш ніж застосувати до неї докір чи підбадьорення з Писання. Людина з нечестивим серцем часом вміє красиво подати інформацію і заслужити тим наше схвалення, а людина праведна по суті часом не вміє висловити своїх почуттів. Таким чином, ми, як порадники, помилково стаємо на бік нечестивого, не розглянувши справи. Єзекіїль 13:22 називає це «лжею заподіяти біль серцю праведного» і водночас «зміцнити руки безбожного». Згадаймо, як Ісус, що знав серце, навпаки підтримав Марію Магдалину, а фарисею дорікнув (Луки 7:37-50).
Отже, ми покликані використовувати як докір, так і потіху з Писання своєчасно і в потрібній кількості. Адже Закон призначений, щоб збити людину з ніг і поставити на коліна перед Богом, а Євангеліє – щоб допомогти людині піднятися. Якщо ми не спостерігаємо, що людина дійсно засмучена своїм гріхом (саме гріхом, а не його наслідками для неї), то не потрібно поспішати відразу ж потішати її Євангелієм. Іншими словами, нанесення ран душі повинно тривати до тієї миті, поки вона не почне цінувати Христа вищим понад усе на світі. Пропонуймо потіху тій душі, яка щиросердно журиться про свій гріх. Разом з тим, слід чітко розпізнати момент, коли достатньо застосовувати Закон, щоб не розтоптати й без того засмучену душу та коли вже час переходити до благодаті в душеопікунстві.
Основне – це привести людину до першої заповіді, любові до Бога і ненависті до гріха. Христос ніколи не стане улюбленим, доки гріх не стане ненависним. Важливо усвідомити, чи хвилюють людину майбутні переміни в характері, чи вона просто хоче позбутися вини від тягаря гріхів.
Ми розуміємо, що гріх все одно продовжує жити в людині, але чи живе ця людина в гріху? Якщо порівняти гріх з отрутою, то гріх в житті невідродженої людини нагадує отруту в тілі змії (для неї це природньо, це частина її єства), а от гріх в житті людини відродженої спричинятиме їй такий дискомфорт, ніби отрута знаходиться в тілі людини (для неї це неприродньо, організм не сприймає і бореться).
Інша половина часу була присвячена обговоренню плану церковних подій, заходів, святкувань, семінарів. Також заслухали повідомлення та обговорили розвиток душеопікунського, дитячо-підліткового та місіонерського служінь нашої церкви. Виникло бажання провести додатковий час з людьми, кому небайдужий розвиток нашої церкви з метою більш детально викласти матеріали по душеопікунству, запросити служителів для дводенного семінару в Рівному, куди могли б прийти ті люди, хто зараз не має можливості пройти повне навчання в інституті, але в тому чи іншому вигляді все одно займається душеопікунством.
Гаряче обговорення викликала тема дитячого служіння, недільної школи. Всі могли висловити наболіле, думки, пропозиції. Зійшлися на тому, що є потреба у покращенні. Якщо ми хочемо зробити служіння дітям пріоритетним, потрібно створити умови для того, щоб брати (молоді служителі) могли бути широко залучені до навчання дітей і підлітків. З іншого боку, необхідно подолати радянський підхід «інтернатного виховання». Звична для батьків світська система, яку підгодовує гріховна плоть, прагне в кожному зручному випадку аби куди «здати» дітей: до дитсадку, «продльонки», табору, на гуртки і секції, навіть до віртуальної реальності аби вони не заважали жити нам для себе. Після увірування цей підхід перекочовує до церкви, і батьки-християни поспішають відправити своїх дітей тепер уже до християнських нянь: вчителів недільної школи, наставників і дитячих служителів, знімаючи з себе відповідальність за їхнє християнське виховання. Тому, євангелізаційну роботу з дітьми з невіруючих сімей слід підкріпляти мотивуванням батьків-християн брати на себе відповідальність і, жертвуючи собою, включатися до виховного процесу. Неприпустимо, перекладати виховну роль на одну лише недільну школу і заохочувати безвідповідальність віруючих батьків, які не турбуються про те, який приклад вони подають дітям, про домашнє вивчення Біблії, не цікавляться справами в недільній школі, не привчають до благоговіння, не хочуть застосовувати біблійні методи виховання.
Обговорення місіонерського служіння було більш інформативним. Багато подяк Богові є за те, що з Його милості вдалося нам, середньостатистичним українцям, підняти такий непідйомний камінь, як утримання місіонера в Європі (Варшава). По молитвам і завдяки тому, що до цієї справи долучили інші церкви. Подяка Богові за місіонерські поїздки, які вже відбулися, за посвяту окремих братів і сестер, які відвідали Південь, Маріуполь, країни Європи, Індію та інші країни. Подяка за нові подорожі туди, які готуються, а також за підготовку до поїздки у Вірменію. Подяка Богу за можливість служити молодим церквам в Варшаві, Харкові, Маріуполі, Сарнах, Новоград-Волинському та деяких інших місцях. Подяка за те, що місіонерський комітет продовжує свою роботу і церква готується до наступної місіонерської конференції 22-29 січня 2017 року. Обговорювалася ідея створення своєрідної інтернатури для випускників Школи Біблійної проповіді і вже є кандидати, проповідники, готові приїхати і послужити молодим церквам, отримуючи практичний досвід і водночас підсилюючи команду місцевих служителів.
Усі присутні відчули необхідність продовжити практику таких лідерських зустрічей. Моліться, щоб Бог дозволив проводити їх частіше. Всі учасники зустрічі висловлюють вдячність Богу за проведений час в тиші і красі Божого творіння і водночас у величі і премудрості Божого Слова.
Тетяна Артерчук
Фото
