Серйозний і задуманий, але в той же час, добрий і терплячий. До нього завжди хочеться підійти і про все-все розповісти. Він завжди готовий говорити правду і при цьому виявляти Божу любов. В нелегкий час він той, до кого приходиш за порадою і той, хто спрямовує серце до Хреста Господа Ісуса. Ось такий наш пастор, нам його подарував Господь, і ми дякуємо Богові за всім нам дорогого Тараса Миколайовича Приступу.
Важко його побачити наодинці, він завжди оточений різними людьми і всі його знають, але мало хто і мало що знають про нього, про його життя. Яке в нього минуле? Що змусило його так сильно любити свого Господа і так вірно служити Йому? Хочу з вами поділитися його розповіддю про своє життя, вона дуже цікава, повна мудрих настанов і, звісно ж, Слави Божої, що Він є Господом над усім.
Про реформацію у вашому житті. Як відбулося ваше відродження? Як і при яких обставинах ви зустрілись з Христом?
Свою розповідь я розпочну з того, що народився я у віруючій сім’ї. Мої батьки знали Господа і розповідали мені про Нього. Своє дитинство я провів у церкві, хоча довгий час залишався невіруючим. Пам’ятаю, що вже у підлітковому віці у моєму серці з’явилася боротьба: мене сильно приваблював світ, але в той же час, церква була мені дуже дорогою, я любив тих людей, яких вона об’єднувала, а також і моїх батьків. Із того періоду пригадую недільну школу, я так цінував ці зустрічі... Ми дуже часто разом виїжджали до лісу і там проводили прекрасний час, я любив цей час... Хоча, практично кожен, хто був залучений до проведення цих зустрічей рано чи пізно потрапляв до в’язниці. Розповім вам про один із таких випадків.
Одного разу ми проводили недільну школу у будинку, до речі, по тій вулиці, де зараз знаходиться Здолбунівська церква. Несподівано для всіх приїхала машина швидкої допомоги, з неї вийшли чоловіки у білих халатах і пробралися у наш будинок, вони схопили тітку Катерину і після цього вона три роки провела у в’язниці. Ця ситуація справила на мене не аби яке враження, саме завдяки їй я зрозумів, наскільки дорогою для мене є ця спільнота і покинути її буде справжньою зрадою. Я просто не міг покинути цих людей, яких так жорстоко переслідував світ в обличчі держави і влади. Це боротьба мого дитинства, боротьба моєї юності.
Перший раз, коли мене таємно привезли в КГБ, мені було п’ятнадцять років. Тоді мене допитували і вимагали, щоб я видав усіх тих людей, про яких я знав. Це було дуже сильним переживанням для мене, але на їхні запитання я відповідав те, що прийняв у своєму серці: «Я не Юда і ним не стану!» Ця ситуація була моїм першим досвідом і вподальшому утримувала мене від відступництва, хоча попри це я все ж залишався ще не відродженим. Я декілька разів виходив на покаяння, при цьому нічого так не переживав, а згодом і прийняв хрещення. І тільки через сім з половиною років Господь розпочав по-особливому працювати з моїм серцем. Тоді у мене з’явився якийсь неспокій, тривога і хвилювання, практично все, що мені доводилося читати, торкалося мого серця.
На той час я працював у Рівному в котельні по вулиці Білякова. Одного разу мені в руки попався комсомольський журнал «Юність» і одна детективна історія, описана в цьому журналі, якось мене дуже захопила. У ній розповідалося про одного злочинця, який замітав сліди злочину, але цікаво те, що саме через цю історію Бог показав мені, що грішником є я і прагну приховати свої беззаконня. Ось таким чином Господь, подібно до того, як через німу ослицю, говорив до мене. 30 грудня 1983 року я вирішив піти до пастора і розповісти йому про всі свої переживання. Він звісно ж мене вислухав і дуже тепло підтримав.
Через деякий час прийшов і син пастора. Разом з ним ми приймали хрещення і були близькими друзями. Я йому відкрив свої переживання, а він зізнався мені, що його хвилюють такі ж самі речі. Разом із ним ми вирішили про все розповісти нашій церкві. Ми попросили пастора провести членське зібрання після богослужіння, щоб ми могли вийти і відверто перед усіма зізнатися. Так і сталося. По завершенню пастор запропонував усім залишитися і ми з товаришем вийшли, щоб про все розповісти. Це був прекрасний вечір, він тривав до другої години ночі. Саме тоді після нас вийшли ще багато людей, які теж хотіли розкаятися. В цей дивовижний вечір я зрозумів, що Господь ‒ мій Спаситель, Він ‒ відповідь на всі мої питання, Христос заплатив за мої гріхи. Ось таким чином відбулося моє навернення.
Хто з людей, яких Бог посилав на вашому життєвому шляху, найбільше вплинув на вас?
Мені важко відповісти вам, хто найбільше вплинув на мене, тому що на різних етапах мого життя Бог працював зі мною через різних людей. Мабуть вам уже неодноразово доводилося чути про досить впливового чоловіка із дуже складною долею – Олександра Георгійовича Назарука. У відповідний період мого життя він мав найбільший вплив на мене. Зрештою, на різних етапах мого життя Бог подарував мені зустріти чимало людей і багато серед них стали моїми друзями, на той момент кожен мав свій вплив.
Якщо говорити про проповіді, які справили на мене найбільше враження, то це проповіді Ярла Миколайовича Песті. На той час він був відомим радіопроповідником, ми по суті росли на його проповідях. Пам’ятаю, як ми, попри всякий свист і шум, намагалися вслухатися
в його слова, так як він був забороненим і всяким способом здійснювалися перешкоди в його радіотрансляції. О! Якою насолодою були ті проповіді! Всім рекомендую послухати. Пошукайте через інтернет. Пізніше, у 1990 році, мені довелося з ним зустрітися
у Якутії, ось таким чином нас звела доля. Згодом, ним же я і був рукопокладеним на пасторське служіння.
Окрім того, хочу згадати і про Василя Даниловича Бондаренко, а також і про Бориса Максимовича Здоровця. Їхні проповіді теж мали вплив на мене.
Як ви прийшли до рішення вкласти життя в пасторство, в служіння Богу, а не, наприклад, в бізнес?
Пригадую дещо зі свого дитинства... Батько мій був проповідником, хоча його проповідей я не пам’ятаю. Я бачив, що він проповідує. Так як я був однією
дитиною в сім’ї, дуже часто мені доводилося самому залишатися вдома. Коли мені було приблизно 5-8 років, будучи сам на сам, я розкладав фотографії і проповідував їм. Ось тоді, звісно, що не усвідомлено, і так як я ще не був відродженим, все ж вирішив,
що я буду проповідником. Між іншим, в період тих сім з половиною років, про які йшла мова до цього, я вже проповідував, через них люди навіть до Бога наверталися і при цьому я ще не був народженим згори. От так от буває!
Свою першу проповідь я сказав 19 вересня 1976 року. Говорив я тоді про Закхея, цілих двадцять хвилин довелося мордувати людей. В період розвалу Радянського Союзу відкрилися двері і Бог покликав мене та моїх друзів для проповіді Євангелії. Це був початок 1989 року. Ми були просто захоплені цією хвилею, я чітко розумію, що Бог це зробив і Він відкрив такі можливості і такий поклик в серці. Але особливий поклик був саме до місіонерства, здійснювалося це в Якутії.
Різні ситуації відбувалися там зі мною, я мав дуже багато переживань, про які не можу розповісти, так як це займе дуже багато часу, але тоді я зрозумів, що маю поклик служити не у церкві, а за її межами. Я зрозумів, що Бог мене кличе працювати з людьми, які приходять зі світу, а не з християнських сімей. Хоча, насправді це рішення мені було досить складно прийняти. У той час мене підтримала моя дружина Надія. Одного разу вона мені сказала: «Визначайся, чим скоріш! Або туди, або сюди, і став крапку». Коли це відбулося, я зрозумів, що мій поклик, брати та сестри, це працювати з вами.
Справді, сама більша ціна і саме більше болю я платив в житті за це покликання ‒ працювати з людьми, які прийшли зі світу. Найбільше болісних ударів я отримав від близьких, від друзів, від тих, з ким я пройшов шлях і від тих, кому я служив. Але всерівно з впевненістю скажу, що це був чудовий час і прекрасний досвід. Якби мене запитали, чи повторив би я все знову, то думаю, що все ж таки ‒ так. Можливо, враховуючи досвід, робив би дещо інакше, приміром, точніше і без помилок, хоча деякі помилки, думаю, що все ж повторив би.
Мені хотілося б виправити деякі речі того періоду бурхливих 90-их. Це ті речі, які пов’язані з сім’єю. Я був далеко-далеко десь там, вони мене часом доганяли і часом зустрічались. Одна з найбільших проблем це те, що вони самі мають вірити в те, що я роблю. Насправді, я дуже мало пояснював їм те. Чомусь думав, що їм і так повинно усе бути зрозумілим. Що тут не зрозумілого ? Саме в цій сфері я хотів би дуже багато чого змінити, якби тільки можна було це повторити. А бізнесмена з мене однозначно не вийшло б. Я би все всім роздав. Не вийшло б нічого. Господь не передбачив такої долі в моєму житті.
З огляду на прожиті роки, від чого ви хотіли б нас застерегти?
Кожному окремі поради і застереження. Молодим людям хочу сказати, щоб вони шукали наставництва та батьківства, щоб не були самі по собі. Я розумію, що спілкування зі старшими людьми може створювати деякі труднощі і ми інколи для вас, наче та валіза без ручки, так само думали і ми, коли були молодими, але попри все, шукайте поради у старших. Зробіть все можливе, щоб серед старших людей у вас були наставники, були порадники, щоб ви шукали такої можливості. Але це не головне. Головне – завжди тримайтесь Бога і будьте залежними від Нього.
Старшим людям бажаю з розумінням, обережністю, з підтримкою і підбадьоренням віднестися до молодих людей, які є в церкві і цінуйте їх наявність, хоч це часом буває складно. Можливо нам хочеться, щоб було повільніше, тихіше , а їм ‒ щоб голосніше, швидше, ще по іншому. Я прошу, давайте мужньо це перенесемо і заради Господа будемо їм служити. Це моє звернення до таких як я і старших.
Молодих же людей попрошу розуміти, що вони в церкві, а в церкві є люди різні, незручні і тяжкі, з великою вагою і з сивим волоссям. І коли ви будете служити в церкві або шукати служіння і захоплюватися різними «активностями», і при цьому зустрічати такий незрозумілий погляд або ще щось, то віднесіться до цього з розумінням, будьте зрілими не за роками і сприймайте це нормально. З кожним днем, з кожним часом і з кожним зібранням ви будете займати все більше і більше церковного ефіру. Це нормально, я буду тільки радий, але я хотів би сказати – пам’ятайте, що таким людям теж потрібно послужити.
Поділюся з вами одним із уроків мого життя за останній період: Бог мене наполегливо вчить любити не тільки тих, хто любить мене. Пам’ятайте, є така проблема – любити люблячих легко, а любити тих, хто не долюблює або тих, хто ворогує, це дуже складно. І зараз в мене саме той період, коли я маю цю боротьбу . І тут я терплю поразки, часом і перемоги, принаймні намагаюся шукати їх. Ось такий от процес. Я вже тисячу разів читав це і звертав на це увагу. У 12 розділі І послання до Коринтян, де говориться про те, що ми тіло, що ми члени один одному і кожен член служить іншому. А ідея така, що саме нешанованим членам більше уваги. Отже, тим, кого ми вважаємо за нешанованих, ми маємо більше служити, виявляти більше любові і більше уваги. Нажаль, буває навпаки. Це теж виклик для нас. Це питання нашого зростання. Нехай Господь прославиться!
Особливості християнства в часи вашої молодості і зараз? Які є відмінності? Що є подібним?
Якщо говорити про людей, то люди завжди були однаковими, як гріховно однаковими, так і коли приходили до Христа. Переживали однакову боротьбу, однаково грішили, і однаково підіймалися. Проте, хочу сказати, що є тенденція до чогось: для кожного періоду є свої більш типові прояви. Скажімо, зараз я спостерігаю зі сторони молодих людей таку річ, як нічого не робити безкоштовно. Мене це просто обурює. Коли я був молодим, для нас це був самий щасливий час разом з братами і сестрами допомагати один одному і не тільки, але і бідним, і хворим. На сьогоднішній день таке рідко доводиться побачити, жадібність стала явною проблемою.
Є такі два тести – фізична праця і гроші, ці речі служать перевіркою на чесність. Якщо зростають люди в церкві і рвуться до служіння та при цьому вони слабкі у цих двох речах (гроші і фізична робота), їх треба гнати з кафедри і з цього місця. Розумієте? В кого немає в трудовій книжці того минулого з фізичною працею і правильного відношення до грошей, то в церковному служінні не може бути місця. І хто це за собою бачить, то намагайтеся змінюватися. Це дуже важливий момент. Позитивний момент з минулого і негативний тепер.
Чим ще характеризується теперішній час? Прагненням до комфорту, до фінансового та матеріального благополуччя, низький рівень жертвування людей вцілому, жадібність в християнстві. Вибачте за таку відвертість, але хочу, щоб було зрозуміло. Це мене дуже і дуже засмучує, коли мені доводиться бачити такі речі. На превеликий жаль, у теперішній час це дуже поширена проблема.
Інтерв’ю було взято рік тому під час богослужіння в день народження нашого пастора. Рік потому приурочуємо його до чергового дня народження Тараса Миколайовича. Вітаємо! Смачно дякуємо за вірне служіння і благословляємо іменем Христа для подальшої праці, скільки дозволить Господь!
Ольга Сірооченко