У четвер ввечері учасники місіонерської конференції вкотре зібралися на круглий стіл «Служіння іноземним студентам». З огляду на те, що з переважною більшістю людей, які прийняли Христа, це сталося у юнацькому та молодому віці – тема обговорення була важливою для церкви. Слово надали в першу чергу служителям, які мали в своєму житті виразний досвід спілкування і благовістя студентам з інших країн.
Олександр Ільїн з Варшави поділився власним свідченням того, як він, будучи молодою людиною в чужій країні, гуляв вулицями міста і вперше почув проповідь Євангелії від іноземців, нерідною для себе ламаною польською мовою. Він зацікавився, підійшов, слухав. Ті американські місіонери, які не побоялися благовістити на вулиці незнайомого міста, познайомилися з ним, запросили в церкву, і це стало першим кроком на його шляху до увірування.
Своїм досвідом євангелізації азіатських студентів в Одесі поділився японський місіонер Масато Фунакоші. Звичайно, студентські роки тривають не так довго, і за три-чотири роки навряд чи вийде заснувати церкви і поставити служителів з числа цих молодих людей, проте під час вивчення Біблії, деякі іноземні студенти віддали своє серце Богові і повернулися на свою батьківщину вже зовсім іншими людьми.
Обговорюючи свої зустрічі зі студентами, всі, хто говорили, намагалися окреслити основні потреби, які мають молоді люди під час життя за кордоном. Адже розуміння того, якої допомоги потребують студенти від місцевої церкви може вказати на шляхи до побудови стосунків з ними, дружби і передачі віри. Згадували, звичайно ж, про одвічні студентські проблеми з пошуком житла, браком грошей та бажанням попоїсти. Задоволення цих потреб не є зайвим, проте дійшли висновку, що вони не головні.
Семен Бородін поділився деяким досвідом юридичної і представницької допомоги іноземним студентам в Москві. Було витрачено чимало ресурсів на утримання людей, які надавали правові консультації, вирішували різноманітні проблеми студентів з проживанням в іншій країні, бігали за ними, щоб віднайти тих, кому потрібна підтримка, проте всі ці зусилля не дали великого результату. З чого виплаває, що основною потребою студента в чужій країні залишається не стільки облаштування свого життя, скільки відчуття залишеності без батьківської домівки, турботи, любові, теплоти рідних людей. Стати для них другою сім’єю, домівкою – ось завдання віруючих у служінні цим молодим, мислячим людям.
Сьогодні Бог, як ніколи донині, кардинально переселяє людей з різних народів в інші, чужі для них країни. Навіть, якщо ми не встали і не понесли Євангеліє в інші країни, Господь приводить чужинців в наші міста і оселяє поряд з нами. В нових умовах, навіть люди з войовниче нехристиянських культур поводяться не агресивно, самі потребують підтримки, любові й прийняття. Питання в тому, чи наші серця готові йти до них, коли вони так близько, полюбити, зрозуміти, вмістити їх і поділитися своїм теплом і Божим Словом?
Тетяна Артерчук