Хочу поділитися з вами однією дуже цікавою історією. Це відбулося в Лондоні. Одна іноземна журналістка вирішила розпочати своє знайомство з новою країною, і першим ділом, її зацікавили публікації у місцевій пресі. Придбавши для себе одну із самих популярних місцевих газет і упаковку печива, щоб перекусити, вона присіла за столиком кав’ярні. Ця жінка так захопилася переглядом газети, що не помітила, як поруч з нею опинився якийсь незнайомий чоловік і, на її превеликий подив, він їв її печиво. Це так сильно обурило іноземку, що вона протягнула руку і пересунула печиво до себе. Однак, незнайомий чоловік посміхнувся і перетягнув печиво назад поближче до себе. Ось чого-чого, а такого, у Лондоні вона не сподівалася побачити. Виразивши своїм поглядом незадоволення, вона знову перетягнула печиво назад до себе. Дуже дивно, але незнайомець, як і попереднього разу, посміхнувся і зробив те ж саме. І так повторилося ще декілька разів, і врешті-решт, коли залишилося одне, останнє печиво, незнайомий чоловік, розділив його навпіл і запропонував половинку для іноземки. «От нахаба!», ‒ подумала вона і, поспішно вставши, пішла. А закінчується ця історія тим, що незадовго після цього, коли обурена жінка відкрила свою сумочку, щоб взяти звідти гроші, вона побачила в ній, як то не дивно, запаковане печиво. Виявляється, що насправді, вона навіть і не діставала його. Цікаво було б знати, про що вона подумала у той момент... Але, з впевненістю можу сказати, що ця історія показує нам, що таке благодать і яке наше ставлення до неї. Адже благодать – це незаслужений дар від Бога, а ми сприймаємо це, як належне. І от, по милості нашого Господа, протягом шести чудових днів у нашому таборі ми могли вивчати предмет благодаті, і не тільки, але і в дійсності насолоджуватися нею, завдяки нашому Спасителю, Ісусу Христу.

Спекотний початок літа Господь благословив такими ж гарячими подіями. В Рівненській українській гімназії протягом шести днів проходив дитячий християнський денний табір на тему «Як тебе звати, Боже?» для учнів 5-7 класів. В таборі брали участь приблизно 40 дітей, з якими працювало 7 дорослих під керівництвом Ковальчук Руслани Анатоліївни. В основному це були працівники МГО «Надія – людям», члени церкви «Община Доброго Пастиря» та члени церкви «Благодать» м. Рівного. Табір проходив з 10 до 15 години, цей час був насичений різними заходами, в ході яких діти мали можливість славити Бога у піснях, пізнавати Боже Слово, займатись спортом, рукоділлям, а також грати в різноманітні ігри.

Під такою назвою пройшов зимовий англійський табір 5-11 січня 2015 року в Закарпатті. Учасниками табору була молодь з усієї України. Серед них було багато тих, хто ще не знає Христа та навіть вперше чув справжнє Євангеліє. Англійська мова діє як інструмент, за допомогою якого команда доносить Євангеліє, а Бог приводить до Себе нові душі!

Ось і відбувся похід на два дні до мальовничого заповіднику Соколині гори, що приваблює красою ріки Случ, скелями та пагорбами, солодкою суницею та гарним спілкуванням біля вогнища. Молодь у кількості 26 чоловік покинули шумне місто та відправилися насолоджуватися природою та спілкуванням. Вивчали тему «Дружба» ‒ між людьми та між Богом і людиною. На прикладі Давида і Йонатана розглянули завітні стосунки між двома людьми, а на прикладі Ісуса та учнів ‒ як бути другом з Богом.

Твій вибір сьогодні впливає на твоє майбутнє завтра! Кожен день вам потрібно приймати рішення, багато з яких є безпечні, без тривалих наслідків. Інші мають силу змінювати наше життя ‒ в кращу або гіршу сторону. Певні шляхи, відкриті нам, відмічені пастками або ведуть в небезпечні сторони, і за кілька миттєвостей неправильні рішення можуть навіть призвести до смерті. Куди ви йдете по допомогу?

Обычно, выбежавший во время футбольного матча на поле фанат вызывает смех, недовольство или даже злость болельщиков, тренеров, игроков и телезрителей. В особенности это касается напряженных игровых ситуаций, когда шутки плохи. Подобных реакций заслуживают и те из нас, которые в церкви, но, не имея Божьего призвания к чему-либо, ведут себя, как будто имеют. Например, заявляют о своих способностях и возможностях, хотя так и не стали «дойстоными» инструментами в Божьих руках.