1. Технічні обов’язки:
а) встановлення апаратури до репетиції: мікрофони, шнури, стійки, пюпітри, інструменти та все необхідне для служіння;
б) налаштування апаратури під час репетиції;
в) налаштування апаратури під час служіння;
г) збір апаратури після служіння;
д) догляд за апаратурою, профілактичний і капітальний ремонти (пошук варіантів, можливостей, спеціалістів).
2. Навчання.
Ефективне служіння потребує особистого росту. Якщо немає природнього таланту та елементарних навичок, необхідно поставити акцент на дисципліноване, регулярне навчання і не лише техніці «керування» апаратурою, а й техніці «слухання».
3. Мінімальні вимоги для налаштування звуку:
а) голос вокалістів у більшості випадків має звучати гучніше інструментів (окрім деяких моментів, коли це продумано);
б) голос вокалістів у більшості випадків має звучати гучніше голосу аудиторії. Спів залу не повинен перекривати спів вокалістів, щоб перші не почали вести других за собою (окрім тих моментів, які так і продумані, щоб зал чув лише себе, а вокалісти відчули себе частиною залу);
в) динамічна, інтенсивна праця під час служіння. Звук – не статичний. На нього впливає кількість людей в залі, температура, здоров’я (ваше і музикантів), духовний стан. Звук необхідно регулювати: або заплановано, коли хтось має грати чи співати соло (перебор, як варіант), або спонтанно, коли відбувається щось не заплановане (ламається, «глючить», рветься чи «кашляє»).
4. Вимоги, як до служителя:
а) пунктуальність! Її слід вимірювати не стільки вчасним приходом, скільки готовністю служити ще до початку репетиції чи богослужіння. Бажано, щоб технічні засоби були ввімкнені завчасно;
б) уважність+зоровий контакт! Мінімальна біганина під час репетицій, і тим більше під час служінь, щоб у будь-який момент відповісти на потребу. Важливо не лише відповідати на вербальні прохання, а й на не вербальні;
в) дух служіння! Звукооператор служить і групі, і церкві. Та, найголовніше, він служить Богу. Дух служіння виражається не стільки у спробі догодити тим або іншим людям, скільки знайти між ними «золоту середину». Дух служіння виражається через:
– реакцію на прохання/зауваження/претензії/критику. Виправдання, пояснення, протиріччя чи обдумана згода і сприяння?
– ініціативу у розвитку Божого діла. Просте виконання обов’язків чи палка пристрасть у пошуках шляхів розвитку і їх втілення?
г) характер! Він важливіший технічно вивіреного і навіть бездоганно продуманого служіння. Характер впливає більше і потужніше за стабільне служіння, хоча і останнє може бути проявом першого. Під «характером» більше розуміються:
– прогресуючі стосунки з Богом, які мають у наслідку перемогу над конкретним гріхом;
– довготривалі міцні стосунки з людьми, як плід внутрішніх перемін. Наприклад, вільне спілкування, щирість, розумна відвертість;
– зростаючий професіоналізм у справі, який виражається у якості визвучування, балансу міцності звуку між інструментами і вокалістами, групою прославлення і залом.
д) командна робота і учнівство! Будь-яке служіння – це не приватна власність. Кожен служитель розраховує на працю в команді, а також – виховання учня. Іноді виникають такі обставини і ситуації (хвороба, служіння в іншому місці або в іншій сфері, духовний стан), коли необхідна заміна або, при наявності декількох служителів, припускається і заохочується почерговість у служінні (за служіннями, за днями, за домовленістю).