Історичні передумови
В період правління М. Горбачова ситуація в країні змінилася. Ставлення до віруючих також змінилося, гоніння припинилися. В 1987-1988 р.р. останні в’язні християни виходили на волю. Було зрозуміло, що починається новий період, етап в історії країни, який вплине і на історію євангельської церкви.
1988 рік був дуже важливим у цьому контексті. Тисячоліття хрещення Русі. Державою було задекларовано святкування протягом двох років, і церква будь-якої конфесії мала право на святкування, навіть зі сприянням влади. Для богослужінь виділялися приміщення різних державних установ. Також можна було проводити служіння на відкритому повітрі. Вперше міліція не розганяла, а охороняла подібні заходи.
Створення місії «Світло Євангелія»
На початку 1989 року була заснована одна з перших місій на теренах Радянського Союзу – «Світло Євангелія». Засновницькі збори відбулися в м. Здолбунові 25 лютого 1989 року. Основним напрямом роботи місії було заснування нових церков. Це бачення почали втілювати від початку. Але, насамперед, працювали в регіонах і містах, де зовсім не було церков. Тому, першою точкою стала Якутія. За площею вона вміщає п’ять Україн, але з населенням 1 млн. чол. Другий регіон – Приморський край.
На той час не уявлялась перспектива заснування церков у тих містах, де вже були будь-які інші євангельські общини.
З часом було зрозуміло, що є необхідність починати новий проект по заснуванню нових церков у великих містах Росії, в яких євангельські церкви були малочисельними. Вперше про це почали говорити у 1990 році.
Preparations for the Church foundation and the first baptism
After the meeting preparations for the new Church foundation has begun. Among the founders and the first ministers were Serhiy Tupchik, Taras Prystupa, Mykola Dyatlik, Victor Davydiuk, Leonid Rezunenko. First services began in spring of 1991 in the premises of the mission "Light of the Gospel" in Vinnitsa alley, 27. On the 7th of May that year was held the first baptism. Three people were baptized in the lake Basov Kut, they were Taras and Tanya Dyatlik and Inna Rezunenko.
The next baptism took place in August. There were first people from Golubenko homegroup – Lyudmila Orlenko, Mykola and Zoe Pankiv and Vasil Yukhimets.
Rapid development of the church and ministers' ordaination
Thanks to Lyudmila V. Orlenko since September 1991 Bible group has been started in Rivne musical school. Gradually, the group was growing. More and more students came to study the Word and, above all, to read the Gospel of John. Then students of the Institute of Culture joined. They invited their friends.
In the same period, the regular began to be held at Korolenko library.
In addition, there was founded a Bible group in the 18th school for its employees.
In 1992 very intensive growth of the church occured. About 60 people were baptized. Starting February and ending late autumn people were baptized.
During this period, Sunday services began to be held in the Puppet theater on Petliura street. By the end of 1992, the hall has already gathered more than 200 people. We were given time in the afternoon from 16:00. In October 1992, there were solemnly ordained Serhiy Tupchik and Taras Prystupa on the pastorate and Mykola Dyatlik on the diaconate. Vasily D. Bondarenko, Jarl N. Peysti and Ivan G. Tsuman took part in it.
The origins of the name of the Church "Community of the Good Shepherd"
During gathering in the Puppet theater, we were engaged in preparation of registration documents and community building. We were also choosing the name of the community. One day we were visited by the American – Harry Brumbelou, who taught missiology in Donetsk College (at that time). Sharing his testimony, he mentioned the name of his church – "The Good Shepherd". We all had a liking for that name. It emphasized the role of Jesus Christ shepherding. Thats how the name "Community of the Good Shepherd" appeared in autumn of 1992.
Features of the ministry in Puppet Theatre
At that time the first wedding among young people took place – Oleg Bloschuk married Victoria Kalitenkova. For many young believers it was the first experience of the Evangelical Christian wedding.
Preaching was the central part of the church worship except the opening remarks. Mainly Serhiy Tupchik, Taras Prystupa and Davidyuk Victor were preaching. Musical part of the service included a spontaneous choice of songs and singing "Song of Revival" under the skillful piano accompaniment of Victor Krischuk. If necessary, he was substituted by Lyudmila Orlenko.
Friday services took place on the same street but in the House of technology. Communion was made on Fridays, 2 times a month.
That was a period of mentoring, individual and group work with students, who were baptized during 1992 – 1993 years and became members of the Church "Community of the Good Shepherd."
At the same time, meetings with the students of Music School and the Institute of Culture continued. Wave propagation of the Gospel, there was no experience in working with people from the world... it was necessary to explain the basics of faith.
"Exit" to the House of Officers
To worship in the Puppet Theatre a lot of people was comeing, including those from other churches. It was promoted by the evening time and the "novelty" of the church (the first new church in Rivne). But gradually the desire to have a Sunday morning service prevailed and brothers started thinking of leasing another hall.
Thus, in the first half of 1994 the church moved to the House of Officers. Then young believers were explained about their status in Christ. Sunday meetings were in the great hall. And Friday – in a small, across the road. On Fridays a lot of people came, especially when was conducted Communion. These meetings were warm, family, sublime. Testimonies of many young members of the church during the "open microphone" prompted such atmosphere. One of the often-mentioned problems was a relationship with parents who did not always understand what was happening in the life of their children, who converted.
In the "period of the House of officers" were born a lot of young families: Alionov, Leszczynski, Dubovik, Odnolko, Grinov. Almost all of the wedding: the spiritual and entertaining banquet programs took place there in the small hall. The standard of living was low, but there was no leck of celebration. Most often on the table were sandwiches and compote. They were called "sandwich weddings."
1995 – 1997 years, in general, are characterized by enthusiasm, good atmosphere.
In 1995 there was a blessing of Serhiy Tupchika and Victor Davydyuk with the group for the foundation of a new church – "House of the Gospel." Their service began at Lionokombinat neighborhood in a vocational school № 5.
In the same period in the "House of Officers" have begun male and missionary conferences.
From the story of Taras N. Prystupa
История создания церкви «Община Доброго Пастыря»
Исторические предпосылки
В период правления М. Горбачева ситуация в стране изменилась. Отношение к верующим также изменилось, гонения прекратились. В 1987-1988 г.г. последние узники христиане выходили на свободу. Было понятно, что начинается новый период, этап в истории страны, который повлияет и на историю евангельской церкви.
1988 год был очень важным в этом контексте. Тысячелетие крещения Руси. Государством было задекларировано празднования в течение двух лет, и церковь любой конфессии имела право на празднование, даже с содействием власти. Для богослужений выделялись помещения различных учреждений. Также можно было проводить служения на открытом воздухе. Впервые милиция не разгоняла, а охраняла подобные мероприятия.
Образование миссии «Свет Евангелия»
В начале 1989 года была основана одна из первых миссий на территории Советского Союза – «Свет Евангелия». Учредительное собрание состоялось в г. Здолбунове 25 февраля 1989 года. Основным направлением работы миссии было основание новых церквей. Это видение начали воплощать с самого начала. Но, прежде всего, работали в регионах и городах, где не было церквей. Поэтому, первой точкой стала Якутия. По площади она вмещает пять Украин, но с населением 1 млн. чел. Второй регион – Приморский край.
В то время не представлялась перспектива основания церквей в тех городах, где уже были какие-либо другие евангельские общины.
Со временем было понятно, что есть необходимость начинать новый проект по основанию новых церквей в крупных городах России, в которых евангельские церкви были малочисленными. Впервые об этом заговорили в 1990 году.
Развитие благовестия и домашних групп в Ровно
В это время лидеры миссии «Свет Евангелия» не верили в необходимость создания евангельских церквей в Украине. Однако в этот период развивались различные евангелизационные программы, проекты и в Украине. В 1989-1990 годах был большой спрос на фильм «Иисус». Тогда основывались библейские кружки, читательские конференции.
Все время появлялись новые люди, с которыми мы встречались и рассказывали им Евангелие. Одна из групп, которая основалась в то время, собиралась в квартире семьи Голубенко. Сестра Оля Голубенко позвала на день рождения соседей, близких, знакомых, друзей и пригласила Сергея Тупчика и Тараса Приступу. Люди знакомились, общались, были вопросы и звучали ответы. Вечер был теплым и в конце спросили, когда встретимся еще раз. Договорились встретиться через неделю в среду. Так началась домашняя группа в квартире Голубенко.
Вторая группа в этот же период началась на микрорайоне Юбилейном, в библиотеке на ул. Короленка, 8. Заведующая библиотекой организовала для читателей и жителей района духовную школу. Сначала пригласили православного священника. Позже пригласили Тараса Приступу. Так началась постоянная группа и здесь.
Первый сигнал и шаг к созданию новой церкви
Группы существовали на постоянной основе. Через 7-9 месяцев появились первые новообращенные. Им предложили присоединиться к любой баптистской церкви, которая есть в городе. Они даже посетили их. Но со временем спросили: «Можем ли мы остаться в домашней группе, не присоединяясь к церкви?»
Это был первый сигнал, который подтолкнул Тараса Приступу и Сергея Тупчика рассматривать вариант создания новой церкви в Ровно. Началось обсуждение этой темы. А потом приобщили к размышлению сотрудников миссии «Свет Евангелия», которые приехали из других городов и не были членами местной церкви. Вскоре после этого было предложено организовать встречу с Ровенскими пасторами. Был приглашен и Александр Григорьевич Назарук для обсуждения вопроса создания новой церкви. Встреча была напряженной: для братьев «как гром среди ясного неба». Никто не видел необходимости создания новой церкви в Ровно. Однако к концу встречи идея о создании новой церкви была принята и поддержана. Один из пасторов сказал: «Мы не знаем, если это Божье дело, то мы не хотим стать богопротивникамы».
Подготовка к основанию церкви и первое крещение
После встречи началась подготовка к учреждению новой церкви. В числе основателей и первых служителей были Сергей Тупчик, Тарас Приступа, Николай Дятлик, Виктор Давыдюк, Леонид Резуненко. Весной 1991 года в помещении миссии «Свет Евангелия» в переулке Винницком, 27 начались первые служения. А 7 мая этого же года состоялось первое крещение. В озере Басов Кут крестилось три человека: Тарас и Таня Дятлик, Инна Резуненко.
Следующее крещение состоялось в августе. Первые люди с домашней группы Голубенко: Людмила Орленко, Николай и Зоя Панько и Василий Юхимец.
Бурное развитие церкви и рукоположение служителей
Благодаря Людмиле Владимировне Орленко с сентября 1991 года в музыкальном училище г. Ровно началась библейская группа. Постепенно группа разрасталась. Все больше студентов приходили изучать Слово и, прежде всего, читали Евангелие от Иоанна. Подтянулись студенты Института культуры. Они приглашали даже своих друзей.
В этот же период регулярные воскресные служения начали проводить в помещении библиотеки на ул. Короленко.
Кроме того, основалась библейская группа в школе № 18 для ее работников.
Уже в 1992 году происходил очень интенсивный рост церкви. Около 60 человек приняли крещение. Начиная с февраля и заканчивая поздней осенью, крестили людей.
В этот период начали проводить собрания в Театре кукол по ул. Симона Петлюры. Под конец 1992 года в зале уже собиралось более 200 человек. Нам выделили время во второй половине дня с 16:00. В октябре 1992 года там и состоялось торжественное рукоположение Сергея Тупчика и Тараса Приступы на пасторство, а Николая Дятлика на диаконство. Василий Данилович Бондаренко, Ярл Николаевич Пейсти и Иван Григорьевич Цуман приняли в этом участие.
Истоки названия церкви «Община Доброго Пастыря»
В период собраний в Театре кукол мы занимались подготовкой документов на регистрацию, формированием общины. Подбирали и название общины. Однажды нас посетил американец Гари Брумбелоу, который преподавал миссиологию, в то время еще в Донецком колледже (позже он стал директором миссии ИНТЕРАКТ с офисом в Портланде и мы сотрудничали, служа Тувинскому народу). Говоря свидетельство, он сказал о названии своей церкви ‒ «Добрый Пастырь». Подобное название всем нам легло на душу. Оно подчеркивало роль пастырства Иисуса Христа. Так и появилось название «Община Доброго Пастыря». Осенью 1992 года.
Особенности служение в Театре кукол
В то время состоялась первая свадьба среди молодежи, Олег Блощук женился на Виктории Калитенковой. Для многих молодых верующих это был первый опыт христианской евангельской свадьбы.
Проповедь была центральной частью поклонения, кроме вступительного слова. В основном проповедовали Тупчик Сергей и Приступа Тарас, а также Давыдюк Виктор. Музыкальная часть служения включала спонтанный выбор песен и пение с «Песни Возрождения» под аккомпанемент Крищука Виктора на фортепиано. При необходимости его подменяла Орленко Людмила.
Пятничные служения проходили по этой же улице, но в Доме техники. Причастие совершали по пятницам 2 раза в месяц.
Это был период наставнической, индивидуальной и групповой работы со студентами, которые в течение 1992-1993г.г. приняли крещение и стали членами церкви «Община Доброго Пастыря».
В этот же период продолжались встречи со студентами музыкального училища и Института культуры. Волна распространения Евангелия, опыта в работе с людьми из мира нет... необходимо было объяснять азы веры.
«Выход» в Дом офицеров
На богослужения в Театр кукол приходило много людей, в том числе из других церквей. Этому способствовало вечернее время и «новизна» церкви (первая новая церковь в Ровно). Но, постепенно желание иметь воскресное служение утром, возобладало, и братья начали думать об аренде другого помещения.
Так, в в первой половине 1994 года церковь перебралась в Дом офицеров. Тогда объясняли молодым верующим об их статусе во Христе. Воскресные собрания были в большом зале. А пятничные ‒ в малом, через дорогу. На последние собиралось много людей, особенно, когда проводилось причастие. Эти собрания были теплыми, семейными, возвышенными. Свидетельства многих молодых членов церкви во время «свободного микрофона» служили такой атмосфере. Одной из часто упоминаемых нужд, были отношения с родителями, которые не всегда понимали, что происходило в жизни новообращенных детей.
В «период Дома офицеров» зародилось немало молодых семей: Аленовы, Лищинские, Дубовики, Однольки, Гриневы. Почти все свадьбы: духовная и развлекательно-банкетная программы происходили там, в малом зале. Уровень жизни был низкий, но торжества было достаточно. Чаще всего на столах лежали бутерброды и стоял компот. Их называли «бутербродными свадьбами».
1995 - 1997 годы, в общем, характеризовались подъемом, хорошей атмосферой.
В 1995 году произошло благословение Тупчика Сергея и Давыдюка Виктора с группой для основания новой церкви ‒ «Дом Евангелия». Их служение начиналось на Ленокомбинатовском микрорайоне в профессионально-техническом училище №5.
В тот же период в «Доме офицеров» начали проводить мужские и миссионерские конференции.
Начало работы с детьми
В первой команде служение с детьми были родные сестры-близнецы Надя и Вера Полищук (в процессе их обращения, Бог особенно использовал Юру Гринева; Надя сейчас проживает в Белграде, Сербия, замужем; Вера проживает в Бортничах под Киевом, замужем за Владимиром Шевченко, одним из руководителей ХМЛ), Татьяна Колоскова, Юлия Шиманская (эмигрировали в США), Алина Евкевич (первый член церкви, которого мы провожали на небеса), Елена Полехина, Сергей Кашицкий (эмигрировал в США), Жанна Гончар, Витя Дегтярев, Ира (позже Дегтярева), Виталий Однолько и Юля Федюкович (позже Однолько).
Кроме открытия воскресной школы, в тот период начали проводить летние детские лагеря. Первые лагеря состоялись в с. Новомыльск при детском санатории. Сам заведующий проявил инициативу в этом вопросе. До этого момента он был ярым безбожником. Во время лагеря проявлял нейтральное, и даже хорошее отношение к христианам. А вскоре уверовал и пристал к одной из Здолбуновских церквей.
«Ротация» членов церкви
После бурного роста наступил период, когда студенты из районов закончили обучение и должны были возвращаться домой, переехать по месту работы или продолжить обучение в других городах. Кто-то вернулся в Кузнецовск, Дубно, Радивилов, Млынов, Здолбунов и за пределы области ‒ в Кременец, Славуту, Шепетовку, Новоград-Волынский. Некоторые вступил в вузы и консерватории Донецка, Киева, Львова. Так происходило пополнение других церквей. А на место отъезжающих к «Общине Доброго Пастыря» присоединялись коренные жители города Ровно.
Рождения дочерней церкви в Здолбунове
Среди студентов, которые закончили обучение и возвращались домой были и здолбуновчане, в основном ‒ сестры. Периодически они приезжали на богослужение в Ровно. Это был сложный период в социальном аспекте, трудно трудоустроиться, безработица и потому, расстояние Ровно-Здолбунов было не просто и дорого преодолевать (накладно). Братья предлагали верующим посещать евангельские церкви в Здолбунове. Но, после некоторых проб и посещений, к местным церквам они так и не присоединились. Иногда обращались к служителям «Общины Доброго Пастыря» и предлагали начать группу в их городе.
Новым и более сильным толчком для начала группы было знакомство с Александром Калинским, молодым верующим, который только обратился к Богу и был очень активным в распространении Евангелия среди своих друзей и окружения.
В связи с тем, что Александр Калинский к тому времени уже принял крещение, но не был принят в члены церкви в г. Здолбунов, он стал членом церкви «Община Доброго Пастыря». В 1995 году группа в Здолбунове началась, для ее проведения направили Юрия Стасюка. Юра стал молодым служителем, который после завершения музыкального колледжа отказался от музыкальной карьеры. Ему прочили блестящую карьеру. Он принял решение посвятить жизнь Христу. Проходил альтернативную службу в армии 3 года и это было связано с уходом за пожилыми людьми. Это был период роста, смирения. Молодой христианин с честью проходил этот период.
С течением времени люди, которые посещали библейскую группу в Здолбунове, приняли крещение в «Общине Доброго Пастыря». Некоторые из них: Николай Мельничук, Николай Ферар, Владимир Чудовец, Анжела Чудовец, Руслана Ковальчук (Герасимчук), Игорь Кубай.
В период существования группы, Александр Калинский от «Общины Доброго Пастыря» был направлен на учебу в Донецкий Христианский Колледж на миссионерское отделение и год находился там.
По возвращении в Здолбунов, было принято решение о начале проведения регулярных воскресных богослужений. Такая возможность представилась в общежитии кирпичного завода в Здолбунове, в районе школы № 6. Наблюдался активный количественный рост. Тогда Юра Стасюк сменил место жительства ‒ переехал в Кузнецовск. А Александр Калинский был рукоположен Василием Ивановичем Давыдюком и Тарасом Николаевичем Приступой на пастырское служение.
Это был целый этап «официального» открытия церкви «Джерело Життя». Около 15 членов церкви «Община Доброго Пастыря» по месту жительства стали костяком новой церкви. И следующие 10 лет церковь «Община Доброго Пастыря» поддерживала служение Александра материально.
Руководство церкви периода Дома офицеров
Стоит напомнить о вышеупомянутом факте ‒ «Община Доброго Пастыря» была основана в результате служения работников миссии «Свет Евангелия», а после 1995 года молодую церковь опекали руководители миссии «Надежда ‒ людям» (образована в процессе реорганизации миссии «Свет Евангелия» в 1993 году с центральным офисом в г. Ровно). Это была команда с участием Михаила Дубовика (харьковчанина, который после годичного обучения на миссионерской программе Донецкого Христианского колледжа в течение двух лет служил миссионером в г. Элиста, республика Калмыкия, где и был рукоположен на пастырское служение Юрием Михайловичем Водолажским и Владимиром Михайловичем Дубовиком), Ивана Коломийцева, Юрия Пилиповича (в то время одного из пасторов церкви ЕХБ по улице Фортечной в г. Брест), Владимира Пархомея (диакона независимой церкви ЕХБ в с. Здовбица) и Тараса Приступы.
Важный контекст богословского образования в Украине
Колоссальное значение в середине 90-х имел проект Донецкого Христианского колледжа, а затем Донецкого Христианского Университета (далее ДХУ). Многие из работников миссии «Свет Евангелия», миссионеров и членов молодых церквей получали там христианское образование. В течение тех первых лет деятельности ДХУ в церкви было тесное взаимодействие и сотрудничество с этим учебным заведением. Это стало началом развития христианского образования после тяжелых для евангельских церквей лет изоляции в советские времена, ведь о христианском образовании в те сложные времена можно было только мечтать. Сама возможность учиться очень сильно вдохновляла. Это было очень ценно, не так привычно и обыденно, как сейчас. И молодые служители еще не подозревали, какие вызовы и угрозы одновременно с огромными благословениями может принести теологическое образование. Тогда это было однозначно положительное явление. И выбор был не так велик: Петербургский Христианский Университет, Донецкий Христианский Университет и Богословская Одесская семинария были ключевыми и самыми популярными заведениями.
К студентам богословских учебных заведений было приковано внимание многих лидеров миссионерских организаций, которые рассчитывали на них, как на потенциальных миссионеров, работников различных миссионерских организаций и церковных служителей. «Надежда ‒ людям» была также очень заинтересована в новых сотрудниках и искала их среди выпускников ДХУ. С теми, кто проявлял желание посвятить себя служению проходили ряд собеседований, служители «Надежды ‒ людям» также посещали их церкви, семьи, родителей. Очень важным было получить духовную поддержку и благословение родителей и церкви. Иногда этот процесс был не простым, но без согласия и благословения подобные вопросы не решались. Этот принцип свято соблюдали и в миссии «Свет Евангелия», и позже в «Надежде ‒ людям». Связь с ДХУ была достаточно прочной и сотрудничество эффективным, это способствовало появлению подготовленных служителей для развития духовного труда.
Появление новых служителей. Андрей Самойлов: переезд в Ровно, служение и рукоположение
Так, во второй половине 1996 года, после окончания трехлетнего обучения в ДХУ на бакалаврской программе, в период, когда основные служения церкви происходили в Доме офицеров, в Ровно был приглашен Андрей Самойлов. Он вместе с семьей вливался в служение «Общины Доброго Пастыря» на фоне духовного процветания церкви, приподнятой семейной атмосферы и единодушия. Это был один из лучших периодов в жизни «Общины Доброго Пастыря».
О его переезде ходатайствовал Иван Коломийцев. Во времена совместного обучения в ДХУ он дружил с Андреем и наставлял молодого христианина. Андрей и требовал, и ценил такую поддержку. Они также дружили семьями. Стоит заметить, что Иван Коломийцев в команде служителей отличался ярко выраженным даром душепопечительства. А в молодой церкви в его терпеливом внимании и не по годам мудрой помощи нуждались многие, даже из числа лидеров молодой общины.
Поддерживал приглашение Андрея Самойлова и Михаил Дубовик, который был первым евангельским верующим, с которым Андрей познакомился, и который свидетельствовал о Христе еще неверующему в то время Андрею в Харькове, где они проживали.
Итак, команда служителей приняла решение о переезде Андрея и Ларисы Самойловых с двумя детьми в Ровно. А брату Ивану было поручено помочь Андрею и его семье в адаптации на новом месте. Около 6 месяцев происходил процесс адаптации. В этот период, привыкая к новым условиям проживания, принимая участие в служении церкви, периодически проповедуя, Андрей выражал желание стать пастором. Андрей был достаточно открытым, самокритичным, нуждался в советах и всяческой поддержке более опытных служителей.
Из рассказа Тараса Николаевича Приступы
Розвиток благовістя і домашніх груп у Рівному
На цей час лідери місії «Світло Євангелія» не вірили в необхідність заснування євангельських церков в Україні. Проте, в цей період розвивалися різні євангелізаційні програми, проекти і в Україні. В 1989-1990 роках був великий попит на фільм «Ісус». Тоді засновувались біблійні гуртки, читацькі конференції.
Ввесь час з’являлися нові люди, з якими ми зустрічалися і розповідали їм Євангеліє. Одна із груп, яка заснувалася в той час, збиралася в квартирі сім’ї Голубенків. Сестра Оля Голубенко покликала на день народження сусідів, близьких, знайомих, друзів та запросила Сергія Тупчика і Тараса Приступу. Люди знайомилися, спілкувалися, були питання і звучали відповіді. Вечір був теплим і в кінці запитали, коли зустрінемося ще раз. Домовилися зустрітися через тиждень у середу. Так розпочалася домашня група у квартирі Голубенків.
Друга група в цей же період почалася на мікрорайоні Ювілейному, в бібліотеці на вул. Корольова, 8. Завідуюча бібліотекою організувала для читачів і жителів району духовну школу. Спочатку запросили православного священика. Пізніше запросили Тараса Приступу. Так розпочалася постійна група і тут.
Перший сигнал і крок до створення нової церкви
Групи існували на постійній основі. Через 7-9 місяців з’явилися перші новонавернені. Їм запропонували приєднатися до будь-якої баптистської церкви, яка є в місті. Вони навіть відвідали їх. Але з часом запитали: «Чи можемо ми залишитися у домашній групі, не пристаючи до церкви?»
Це був перший сигнал, який підштовхнув Тараса Приступу та Сергія Тупчика розглядати варіант створення нової церкви у Рівному. Почалося обговорення цієї теми. А потім долучили до роздумів співпрацівників місії «Світло Євангелія», які приїхали з інших міст і не були членами місцевої церкви. Невдовзі після цього було запропоновано організувати зустріч з Рівненськими пасторами. Був запрошений і Олександр Григорович Назарук для обговорення питання утворення нової церкви. Зустріч була напруженою: для братів «як грім серед ясного неба». Ніхто не бачив необхідності створення нової церкви у Рівному. Проте, до кінця зустрічі ідея про створення нової церкви була прийнята і підтримана. Один із пасторів сказав: «Ми не знаємо, якщо це Божа справа, то ми не хочемо стати богопротивниками».
Підготовка до заснування церкви і перше хрещення
Після зустрічі розпочалася підготовка до заснування нової церкви. В числі засновників і перших служителів були: Сергій Тупчик, Тарас Приступа, Микола Дятлик, Віктор Давидюк, Леонід Резуненко. Навесні 1991 року в приміщенні місії «Світло Євангелія» в провулку Вінницькому, 27 розпочалися перші служіння. А 7 травня цього ж року відбулося перше хрещення. В озері Басів Кут охрестилося троє людей: Тарас і Таня Дятлики та Інна Резуненко.
Наступне хрещення відбулося в серпні. Перші люди із домашньої групи Голубенків: Людмила Орленко, Микола і Зоя Паньків та Василь Юхімець.
Бурхливий розвиток церкви і рукопокладення служителів
Завдяки Людмилі Володимирівні Орленко з вересня 1991 року в музичному училищі м. Рівне розпочалася біблійна група. Поступово група розросталася. Все більше студентів приходили вивчати Слово і, найперше, читали Євангеліє від Івана. Підтягнулися студенти Інституту культури. А вони запрошували навіть своїх друзів.
В цей же період регулярні недільні служіння почали проводити в приміщенні бібліотеки на Короленка.
Місце богослужінь на Короленка (Осінь 1991 року – Весна 1992 року)
Окрім того, заснувалася біблійна група у 18-ій школі для її працівників.
Вже в 1992 році відбувався дуже інтенсивний ріст церкви. Близько 60 чоловік прийняло хрещення. Починаючи з лютого і закінчуючи пізно восени, хрестили людей.
Перші хрещення
В цей період почали проводити зібрання в Театрі ляльок по вул. Симона Петлюри. Під кінець 1992 року в залі вже збиралося більше 200 чоловік. Нам виділили час у другій половині дня з 16:00. В жовтні 1992 року там і відбулося урочисте рукопокладення Сергія Тупчика і Тараса Приступи на пасторство та Миколи Дятлика на дияконство. Василь Данилович Бондаренко, Ярл Миколайович Пейсті та Іван Григорович Цуман взяли у цьому участь.
Місце п’ятничних зібрань (Дім Техніки на Петлюри; літо 1992 року – 1994 року)
Витоки назви церкви «Община Доброго Пастиря»
В період зібрань у Театрі ляльок ми займалися підготовкою документів на реєстрацію, формуванням общини. Підбирали і назву общини. Одного разу нас відвідав американець Гарі Брумбелоу, який викладав місіологію, ще на той час у Донецькому коледжі (пізніше він став директором місії ІНТЕРАКТ з офісом в Портланді і ми співпрацювали, служачи Тувінському народу). Говорячи свідчення, він сказав про назву своєї церкви – «Добрий Пастир». Подібна назва усім нам лягла на душу. Вона підкреслювала роль пастирства Ісуса Христа. Так і з’явилася назва «Община Доброго Пастиря». Восени 1992 року.
Особливості служіння в Ляльковому театрі
За тих часів відбулося перше весілля серед молоді, Олег Блощук побрався з Вікторією Калітенковою. Для багатьох молодих віруючих то був перший досвід християнського євангельського весілля.
Проповідь була центральною частиною церковного поклоніння, окрім вступного слова. В основому проповідували Тупчик Сергій і Приступа Тарас, а також Давидюк Віктор. Музича частина служіння включала спонтанний вибір пісень і спів з «Песнь Возрождения» під майстерний акомпанемент Крищука Віктора на фортепіано. За необхідності його підміняла Орленко Людмила.
П’ятничні служіння проходили по цій же вулиці але в Будинку техніки. Причастя звершували по п’ятницях 2 рази на місяць.
То був період наставницької, індивідуальної і групової роботи зі студентами, які протягом 1992-1993 років прийняли хрещення і стали членами церкви «Община Доброго Пастиря».
В цей же період продовжувалися зустрічі зі студентами музичного училища та Інституту культури. Хвиля поширення Євангелія, досвіду в роботі з людьми зі світу не мали... необхідно було пояснювати ази віри.
«Вихід» в Будинок офіцерів
На богослужіння в Театр ляльок приходило чимало людей, в тому числі з інших церков. Цьому сприяв вечірній час і «новизна» церкви (перша новостворена церква в Рівному). Та, поступово бажання мати недільне служіння вранці взяло гору і брати роздумували про оренду іншого приміщення.
Так, в першій половині 1994 року церква перебралася в Будинок офіцерів. Тоді пояснювали молодим віруючим про їхній статус у Христі. Недільні зібрання були у великому залі. А п’ятничні – у малому, через дорогу. На останні збиралося чимало людей, особливо, коли проводилося причастя. Ті зібрання були теплими, сімейними, піднесеними. Свідчення багатьох молодих членів церкви під час «вільного мікрофону» слугували такій атмосфері. Однією з часто згадуваних потреб, були стосунки з батьками, які не завжди розуміли, що відбувалося в житті новонавернених дітей.
В «період Будинку офіцерів» зародилося чимало молодих сімей: Альонові, Ліщинські, Дубовики, Однольки, Гриньови. Майже усі весілля: духовна і розважально-банкетна програми відбувалися там, у малому залі. Рівень життя був низький, але торжества не бракувало. Частіше всього на столах лежали бутерброди і стояв компот. Їх ще називали «бутербродними весіллями».
1995 – 1997 роки, загалом, характеризувалися піднесенням, хорошою атмосферою.
В 1995 році відбулося благословіння Тупчика Сергія і Давидюка Віктора з групою людей для заснування нової церкви – «Дім Євангелія». Їхнє служіння розпочиналося на Льонокомбінатівському мікрорайоні в професійно-технічному училищі №5.
В той же період в «Будинку офіцерів» почали проводити чоловічі і місіонерські конференції.
Започаткування праці з дітьми
У першій команді служіння з дітьми були рідні сестри-близнята Надя і Віра Поліщуки (у процесі їхнього навернення, Бог особливо використовував Юру Гриньова; Надя наразі проживає в Белграді, Сербія, заміжня; Віра проживає в Бортничах поблизу Києва, заміжня за Володимиром Шевченком, одним із керівників ХМЛ), Тетяна Колоскова, Юля Шиманська (емігрували в США), Аліна Євкевич (перший член церкви, якого ми проводжали на небеса), Олена Полехіна, Сергій Кашицький (емігрував в США), Жанна Гончар, Вітя Дегтярьов, Іра Алексєєнко (пізніше Дегтерьова), Віталій Однолько та Юля Федюкович (пізніше Однолько).
Окрім відкриття недільної школи, в той період почали проводити літні дитячі табори. Перші табори відбулися в с. Новомильськ при дитячому санаторії. Сам завідуючий проініціював це питання. До цього моменту він був затятим безбожником. Під час таборів виявляв нейтральне, і навіть добре, ставлення до християн. А незабаром увірував і пристав до однієї зі Здолбунівських церков.
«Ротація» членів церкви
Після бурхливого росту настав період, коли студенти з районів закінчили навчання і мусили повертатися додому, переїхати за місцем роботи або продовжити навчання в інших містах. Хтось повернувся в Кузнецовськ, Дубно, Радивилів, Млинів, Здолбунів і за межі області ‒ в Кременець, Славуту, Шепетівку, Новоград-Волинський. Дехто вступив до вишів і в консерваторії Донецька, Києва, Львова. Так відбувалося поповнення інших церков. А на місце від’їжджаючих до «Общини Доброго Пастиря» приєднувалися корінні жителі Рівного.
Народження дочірньої церкви в Здолбунові
Серед студентів, які закінчили навчання та поверталися додому були й здолбунівчани, в основному ‒ сестри. Періодично вони приїжджали на богослужіння в Рівне. То був складний період в соціальному аспекті, важко працевлаштуватися, безробіття і тому, відстань Рівне-Здолбунів було не просто і дорого долати (накладно). Брати пропонували віруючим відвідувати євангельські церкви в Здолбунові. Але, після деяких спроб і відвідин, до місцевих церков вони так і не приєдналися. Іноді зверталися до служителів «Общини Доброго Пастиря» і пропонували розпочати групу в їхньому місті.
Новим і більш сильним поштовхом для початку групи було знайомство з Олександром Калінським, молодим віруючим, який тільки навернувся до Бога й був дуже активним у поширенні Євангелія серед своїх друзів і оточення.
У зв’язку з тим, що Олександр Калінський на той час вже прийняв хрещення, але не був прийнятий в члени церкви в м. Здолбунів, він став членом церкви «Община Доброго Пастиря». В 1995 році група в Здолбунові розпочалася, для її проведення направили Юрія Стасюка. Юра став молодим служителем, який після завершення музичного коледжу відмовився від музичної кар’єри. Йому пророкували блискучу кар’єру. Він прийняв рішення присвятити життя Христу. Проходив альтернативну службу в армії 3 роки і це було пов’язано з доглядом за людьми похилого віку. Це був період зростання, смирення. Молодий християнин з честю проходив цей період.
З плином часу люди, які відвідували біблійну групу в Здолбунові, прийняли хрещення в «Общині Доброго Пастиря». Деякі з них: Микола Мельничук, Микола Ферар, Володимир Чудовець, Анжела Чудовець, Руслана Ковальчук (Герасимчук), Ігор Кубай.
В період існування групи Олександр Калінський від «Общини Доброго Пастиря» був направлений на навчання в Донецький Християнський Коледж на місіонерське відділення й рік перебував там.
Після повернення в Здолбунів, було прийняте рішення про початок проведення регулярних недільних богослужінь. Така можливість випала в гуртожитку цегельного заводу в Здолбунові, в районі школи № 6. Спостерігався активний чисельний ріст. Тоді Юра Стасюк змінив місце проживання ‒ переїхав в Кузнецовськ. А Олександр Калінський був рукопокладений Василем Івановичем Давидюком, Михайлом Володимировичем Дубовиком і Тарасом Миколайовичем Приступою на пастирське служіння.
Це був цілий етап «офіційного» відкриття церкви «Джерело життя». Близько 15 членів церкви «Община Доброго Пастиря» за місцем проживання стали кістяком новоутвореної церкви. І наступних 10 років церква «Община Доброго Пастиря» підтримувала служіння Олександра матеріально.
Керівництво церкви періоду Будинку офіцерів
Варто нагадати про вищезгаданий факт ‒ «Община Доброго Пастиря» була заснована в результаті служіння працівників місії «Світло Євангелії», а після 1995 року молодою церквою опікувалися керівники місії «Надія ‒ людям» (утворена в процесі реорганізації місії «Світло Євангелія» в 1993 році з центральним офісом в м. Рівне). Це була команда за участі Михайла Дубовика (харків’янина, який після однорічного навчання на місіонерській програмі Донецького Християнського Коледжу протягом двох років служив місіонером в м. Еліста, республіка Калмикія, де і був рукопокладений на пастирське служіння Юрієм Михайловичем Водолажським і Володимиром Михайловичем Дубовиком), Івана Коломійцева, Юрія Пилиповича (на той час одного із пасторів в церкві ЄХБ по вулиці Фортечній, у м. Брест), Володимира Пархомея (диякона незалежної церкви ЄХБ в с. Здовбиця) і Тараса Приступи.
Важливий контекст богословської освіти в Україні
Колосальне значення в середині 90-х мав проект Донецького Християнського Коледжу, а потім Донецького Християнського Університету (далі ДХУ). Чимало працівників місії «Світло Євангелії», місіонерів і членів молодих церков отримували там християнську освіту. Протягом тих перших років діяльності ДХУ в церкви була тісна взаємодія та співпраця з цим навчальним закладом. То був початок розвитку християнської освіти після тяжких для євангельських церков років ізоляції в радянські часи, адже про християнську освіту в ті складні часи можна було лише мріяти. Сама можливість навчатися дуже сильно надихала. Це було дуже цінно, не так звично і буденно, як зараз. І молоді служителі ще не підозрювали, які виклики і загрози одночасно з величезними благословіннями може принести теологічна освіта. Тоді це було однозначно позитивне явище. Та й вибір був не такий великий: Петербурзький Християнський Університет, Донецький Християнський Університет і Богословська Одеська Семінарія були ключовими і найпопулярнішими закладами.
До студентів богословських навчальних закладів була прикута увага багатьох лідерів місіонерських організацій, які розраховували на них, як на потенційних місіонерів і працівників різних місіонерських та церковних служителів. «Надія ‒ людям» була теж дуже зацікавлена в нових співпрацівниках і шукала їх серед випускників ДХУ. З тими, хто виявляв бажання присвятити себе служінню проходили ряд співбесід, служителі «Надії ‒ людям» також відвідували їхні церкви, сім’ї, батьків. Дуже важливим було отримати духовну підтримку та благословіння батьків і церкви. Іноді цей процес був не простим, але без згоди та благословіння подібні питання не вирішувались. Цього принципу свято дотримувались і в місії «Світло Євангелії» і пізніше в «Надії ‒ людям». Зв’язок з ДХУ був досить міцним і співпраця ефективною, це сприяло появі підготовлених служителів для розвитку духовної праці.
Поява нових служителів. Андрій Самойлов: переїзд в Рівне, служіння та рукопокладення
Так, в другій половині 1996 року, після закінчення трирічного навчання в ДХУ на бакалаврській програмі, в період, коли основні служіння церкви відбувалися в приміщенні Будинку офіцерів, в Рівне був запрошений Андрій Самойлов. Він разом з сім’єю вливався в служіння «Общини Доброго Пастиря» на фоні духовного процвітання церкви, піднесеної сімейної атмосфери та однодушшя. Це був один із найкращих періодів в житті «Общини Доброго Пастиря».
Про його переїзд клопотав Іван Коломійцев. У часи спільного навчання в ДХУ він дружив з Андрієм і наставляв молодого християнина. Андрій і потребував, і цінував таку підтримку. Вони також товаришували сім’ями. Варто зауважити, що Іван Коломійцев в команді служителів відрізнявся яскраво вираженим даром душеопікунства. А в молодій церкві його терпеливої уваги і не по роках мудрої допомоги потребувало чимало людей, навіть з числа лідерів молодої общини.
Підтримував запрошення Андрія Самойлова і Михайло Дубовик, який був першим євангельським віруючим, з яким Андрій познайомився, і який свідчив про Христа ще невіруючому на той час Андрію в Харкові, де вони проживали.
Отож, команда служителів прийняла рішення про переїзд Андрія і Лариси Самойлових з двома дітьми в Рівне. А брату Івану було доручено допомогти Андрію та його сім’ї в адаптації на новому місці. Близько 6 місяців відбувався процес адаптації. У цей період, звикаючи до нових умов перебування, приймаючи участь в служінні церкви, періодично проповідуючи, Андрій виражав бажання стати пастором. Андрій був достатньо відкритим, самокритичним, потребував поради і всілякої підтримки від більш досвідчених служителів.
З розповіді Тараса Миколайовича Приступи