Війна – це складний час, який несе великі виклики для церкви. Це час єднання Церкви в молитві та служінні. Час для добрих справ. Час для того, щоб благовістити Євангелію.
З 13 по 21 листопада 2022 року в церкві «Община Доброго Пастиря» в м. Рівне ми проводили нашу XXVII щорічну місіонерську конференцію на тему «Рятуй узятих на смерть» (Пр. 24:11). Попри часті відключення електроенергії, спілкування Божих людей про Велике Доручення Христа було світлом і зігрівало у темні вечори.
На відкритті конференції проповідував друг нашої церкви – пастор Сергій Кириленко. Нещодавно він разом із сім’єю переїхав на нове місце служіння в м. Долина Івано-Франківської обл., щоб трудитися там над розвитком нової євангельської церкви. Сергій розповів, що міг би залишатися в церкві, де є багато братів-служителів і там стояти у черзі, щоб проповідувати раз у квартал, але Бог дав йому бажання бути там, де взагалі нема кому проповідувати й служити. Темою його проповіді була «Географія для егоїста», або «Неприватизований Ісус», на текст Євангелії від Марка 1:21–39.
У вівторок на домашніх групах всім лідерам було запропоновано вивчення Третього послання Івана, у якому йдеться про гостинність Церкви та сприяння благовісникам та християнам з інших народів, котрі «вийшли … ради Ймення Його, нічого не взявши від поган» і подорожують в інші місцевості, а також про єдність помісних церков і взаємну підтримку в розповсюдження Євангелії. Автор Послання закликає «приймати таких, щоб бути співробітниками правді» та засуджує негідну поведінку Діотрефа, який «сам не приймає братів, і тим, що бажають приймати, боронить, і вигонить із Церкви».
У середу на вечірньому зібранні були гості – Денис і Оксана, які були на місії в Албанії, а також наш арабський служитель з сім’єю.
Пастор Тарас Приступа приготував захопливий історичний екскурс про місію, якою вона була на Рівненщині, а також на півдні України під час Першої та Другої світових воєн та під окупацією. Чи зупиняється місія під час війни? Складний час смути несе великі виклики для церкви. Чи впорається з ними церква? Війна – це час єднання Церкви в молитві та служінні. Час для добрих справ. Час для того, щоб благовістити Євангелію. Євр. 13:7: "Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру". На початку ХХ ст. в м. Рівне не було жодної євангельської церкви. У це важко повірити, адже в радянський час тут було найбільше євангельських церков. Все розпочалося під час Першої світової війни. Один військовий із Сибіру, чиє ім'я залишилося невідомим, 1912 року почав благовістити на Рівненщині, і його товариші по службі увірували. Після того як він охрестив перших віруючих, його перевели в іншу частину… Відома історія про те, як Бог знайшов ще одного чоловіка, чий 14-річний син увірував разом із батьком і став засновником молодіжного служіння, а згодом «Місійного дому», з якого християнську літературу та благовісників посилали по всій території України попри війни, окупацію і навіть перебування в концтаборах. Цього керівника місії звали Володимир Гусарук. Також було згадано служіння на Рівненщині відомого україномовного радіопроповідника Івана Борчука з Йосипівки, з членами сім’ї якого Тарас Миколайович мав честь бути знайомим особисто.
Водночас ні війна, ні епідемії, ні жорстокі вбивства благовісників, ні переслідування новонавернених їхніми ж рідними, не могли зупинити місію на півдні України, яку започаткували меноніти під керівництвом Якова Діка. Тарас Приступа підкреслив, що коли він вивчав факти про служіння цих братів у надважких умовах та їхній подвиг віри, то власне життя видалося йому лише легкою прогулянкою. Отже, війна не може стати на заваді проповіді Євангелії Ісуса Христа.
У четвер відбулася жіноча зустріч, на якій дружини місіонерів коротко поділилися своїми свідченнями. Потім, читаючи 17 розділ Євангелії від Івана, роздумували про те, чи прославляємо ми Боже ім'я і чи передаємо Його слово людям? Дякували в молитвах за Божу любов і спілкувалися за чаєм.
У п’ятницю одна із сестер церкви «Община Доброго Пастиря» люб’язно запросила провести молодіжну зустріч у неї вдома. З молоддю поспілкувалися двоє служителів із Донецька та Харкова, які зараз несуть служіння нужденним людям, що постраждали внаслідок обстрілів Салтівки, а також пастор рівненської церкви «Надія» Тарас Яремчук, який займається заснуванням церкви в новому мікрорайоні міста.
В суботу відбулася сімейна зустріч, під час якої слухали свідчення чотирьох рівненських братів, які займаються служінням евакуації із зони бойових дій, а також благовістять військовим. Це працівники християнської місії «Надія – людям» Аркадій Сльоза та В'ячеслав Артерчук, капелан Ігор Мельник і пастор церкви «Спасіння» м. Рівне Володимир Гаврилюк. Вони особливо підкреслили важливість того, щоб церква була готова приймати воїнів після закінчення війни, служити цим людям, виявляти терпіння й доброзичливість, щоб через Євангелію допомогти їм подолати душевні травми, яких вони зазнали в екстремальних умовах бойових дій.
Брат Андрій Кравцев із Донецька, який майже 15 років ніс місіонерське служіння балкарському народу на Північному Кавказі. Коли почалася війна, його пастор мудро порадив Андрієві повертатися в Україну й служити своєму народові, який зазнає страждань. Андрій відправив сім'ю за кордон, а сам благовістить і несе соціальне служіння в Салтівці – багатостраждальному мікрорайоні Харкова, що перебуває під постійним ворожим обстрілом. До війни там жило майже півмільйона людей. Зараз є можливість годувати обідами та проповідувати двом тисячам слухачів щодня. Йому допомагає брат Артем Панасенко. Є гостра потреба служителів, здатних передати Боже Слово.
Наш марокканський брат Юнес з дружиною та чотирма маленькими дітьми залишив свій тимчасовий притулок у Франції та прибув на нашу місіонерську конференцію до України.
Їхній шлях з Одеси до Європи був довгим: спочатку разом із братом Тахіром евакуювали арабських студентів через Молдову, потім служили там українським біженцям, потім потрапили до Німеччини і, нарешті, опинились у Франції, оскільки Юнес володіє французькою та арабською мовами. Там одразу почали допомагати переселенцям як з арабських країн, так і з України.
Ми дякуємо пастору Олександрові Калінському з церкви "Джерело Життя" м. Здолбунова за завершальну недільну проповідь про місіонерство на прикладі нашого Господа Ісуса Христа, який підбадьорює нас нести Благу Звістку як нашим близьким, так і до останнього краю землі. Олександр закликав слухачів дивитися на світ як на непожату ниву, а на церкву — як на місце відпочинку. Щодень нам треба виходити на працю із серпом. Ми ж нерідко переховуємося в будиночку власних ілюзій безтурботності. Пастор Олександр підкреслив, що Христос глибоко переживав біль людей і це спонукало Його до дії, Він був слухняний волі Отця й, маючи величезну любов до людей, багато служив практично.
Через кількагодинне відключення електроенергії ми не змогли влаштувати спільну трапезу в суботу ввечері, тому в неділю відбувся спільний обід та спілкування за столами, що створило особливо теплу, сімейну атмосферу при завершенні місіонерського тижня. Подяка Богові за це свято місіонерства!
