Ви любите отримувати листи? Можливо, ви скажете: «ну, це дивлячись які листи...» Добре, давайте трохи звузимо питання: ви любите отримувати хороші листи від віруючих людей, наповнені правильним богослів’ям і мотивами?
Уявіть, що на дворі 1810 рік. Ви щасливий батько, який виховує чотирьох прекрасних дочок. Вашу молодшу дочку звати Енн і їй нещодавно виповнився 21 рік. Ось, одного разу, теплого липневого дня, ви отримуєте лист від одного молодого чоловіка, з яким познайомилися всього лише місяць тому. У цьому листі юнак звертається до вас і просить віддати вашу улюблену дочку за нього заміж. Він пише:
«Нині я повинен запитати, чи готові ви наступної весни розлучитися зі своєю дочкою, і, ймовірно, назавжди. Чи дозволите ви їй виїхати в невідому країну, до поган, знаючи, що там її чекають труднощі і складнощі місіонерського життя? Їй доведеться здійснити нелегку і небезпечну подорож ‒ перетнути океан, доведеться жити в жаркій країні в нужді, доведеться перенести образи і гоніння, а може, і мученицьку смерть. Чи зможете ви піти на це заради Того, хто залишив Свій небесний дім і помер за неї і вас, заради спасіння тих, що гинуть безсмертних душ, заради Сіону, заради слави Божої? Чи дасте ви свою згоду в сподіванні, що знову побачите свою дочку в іншому світі, де сяє слава Господня? Побачите її у вінці праведності, що відбиває сяйво слави, що буде підноситися Спасителю поганами, врятованими завдяки їй від вічних скорбот і безвиході?»
Як би ви відповіли на цей лист? Я думаю, що ваша перша реакція, була б такою: «Ні! Ні в якому разі! Тільки не моя молодша дочка! Вона цілком може служити Богу тут, поруч з нами! Вона занадто багато значить для мене! Я маю в ній потребу!» Думаю, що ваша відповідь буде прямо залежати від того, наскільки високо ви цінуєте земне життя. Все буде залежати від того, що для вас є найвищою цінністю ‒ спокійне, комфортне життя (ваше життя або життя ваших родичів) або ж слава Божа?
Лист, який я навів вище, був написаний місіонером Адонірамом Джадсоном (Adoniram Judson), коли він тільки збирався пливти до Азії. Цей лист був адресований містеру Хасселтайн ‒ батькуі дівчини, на якій Адонірам хотів одружитися. Незабаром батьки Енн дали згоду і через деякий час Джадсони стали першими американськими місіонерами. Так розпочалася одна із самих найбільших драм церковної історії ‒ сага про любов, відвагу, страждання і стійкість...
Нажаль, коли я думаю про сучасне християнство, мені іноді здається, що такі християни подібні до вимерлих динозаврів. Ні, я не хочу сказати, що в Церкві Ісуса Христа не залишилося посвячених віруючих, але сьогодні християни, як правило, практикують дуже поверхневе ставлення до свого учнівства і, як наслідок, занадто приліплюються до всього земного.
Ви скажете: «Але мене це не стосується, мені сьогодні не потрібно робити такий складний вибір ‒ я не збираюся ставати місіонером і у мене немає дітей, які хотіли б цього...» Але, ми повинні зрозуміти одну дуже важливу річ: слідування за Христом ‒ це завжди радикальний вибір. Учень Христа ‒ це завжди радикальний християнин. Що значить радикальний? Це означає, «рішучий, корінний», що дотримується крайніх і рішучих поглядів на свою віру. Християнин ‒ це людина, яка готова пожертвувати всім, що у нього є і навіть самим життям, заради Христа. Тому, незалежно від того, місіонер ви чи сторож в домі молитви, учнівство обов'язково вимагатиме від вас самих рішучих дій.
Якщо ви ще в цьому сумніваєтеся, нагадаю вам 24 вірш 16 глави Євангелія від Матвія: «Тоді Ісус сказав Своїм учням: якщо хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною» (Мт. 16:24). Не знаю як вам, але по-моєму звучить дуже радикально. Христос Сам встановлює ціну слідування за Ним. Цю ціну платять тільки ті, хто рішуче і цілком відданий Христу. Тільки ті, хто готовий на найрадикальніші заходи у своїй боротьбі з гріхом, в служінні, в організації свого життя і т. д. ‒ для кого слава Божа стоїть на першому місці... Це не просто особливо посвячена каста віруючих, що виділяється на тлі звичайних відвідувачів церкви... Людей, які платять цю ціну називають просто ‒ послідовники Христа.
Після того, як Ісус в 24 вірші оголосив справжню ціну слідування за Ним і сказав про три обов’язкові умови для тих, хто хоче називатися Його учнем, далі Він пояснює причину таких «радикальних» вимог: «25 Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою ради Мене, той знайде її; 26 Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? 27 Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з Ангелами Своїми, й тоді «віддасть кожному згідно з ділами його». 28 Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних, які не скуштують смерти, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своїм» (Мт. 16:25-28).
У цьому уривку наш Господь приводить три мотивуючих причини для такої радикальної посвяти себе Христу... Розуміючи великий парадокс життя (25), марність людських досягнень (26), а також торжество Божої слави (27-28) ми повинні займатися не самозбереженням свого життя, але добровільно згоріти (у правильному розумінні цього слова) в служінні Христу. Важлива істина цих віршів звучить так: кожен, хто хоче знайти вічне життя, перш за все зобов’язаний покласти на Божий вівтар учнівства своє земне життя.
Перед тим, як відправитися в місіонерську подорож, напередодні нового 1811 року, Адонірам Джадсон написав своїй коханій такий лист:
«Від усієї душі бажаю тобі, кохання моє, щасливого нового року. Бажаю тобі близького ходіння з Господом. Миру і спокою тобі; нехай дорога, по якій ти йдеш до Агнця, буде яскраво освячена. Бажаю тобі зростати у Христі, щоб світло Його сяяло через тебе в цьому світі, а Дух Його допомагав підніматися над земними справами. Кожен день цього нового року ми все ближче підходитимемо до кінця свого земного мандрування. І ще бажаю тобі в цьому році поміняти своє прізвище, після чого ти назавжди покинеш своїх рідних і батьківщину, перетнеш океан і станеш жити на іншій стороні землі, серед поган. Якщо ми виживемо і у нас все вийде, то наступний новий рік ми будемо в Індії і будемо давати один одному побажання щасливого нового року на грубому діалекті Індостану або Бірми. Ми не будемо більше бачити наших добрих друзів навколо, або насолоджуватися зручностями цивілізованого життя, ми не зможемо піти в Дім Божий з тими, хто виконує святий день, але замість цього, смагляві фізіономії будуть постійно муляти наші очі, незрозуміла тарабарщина буде дратувати наш слух і ми будемо свідками того, як погани збираються для того, щоб поклонятися ідолам. Ми будемо настільки втомлюватися від усього цього, що захочемо крила, як у голуба, щоб полетіти куди подалі і сховатися там. Можливо, настануть часи, коли ми будемо «сумувати до самої смерті». Нам належить багато нудних, невтішних годин, ми будемо відчувати спустошення, страждання розуму... О, ми будемо бажати лягти і померти! І цей час може дуже скоро прийти. «...Але чи будуть нас оплакувати інші? Бог тільки знає. Принаймні, один з нас може бути впевнений хоча б в одному зі скорботних...»
Так воно і сталося. Джадсон втратив своє життя заради Христа, щоб придбати його! Він проміняв життя в благополучній Америці на постійну боротьбу з незліченними труднощами, які чекали його в Бірмі. Тридцять вісім років виснажливої праці і страждань, протягом яких Джадсон втратив двох дружин і трьох дітей, які померли від малярії. Протягом всього свого життя Адонірам проповідував Євангеліє, переклав Біблію на м’янманську мову і склав перший бірмансько-англійський словник. В результаті – більш як 200 000 послідовників Будди стали християнами! День народження Джадсона став святом для християн Бірми. Його там називали «Містер Благодатне обличчя», а також «Людина Ісуса Христа».
Коли я вперше читав ці листи, я подумав: ось воно, справжнє християнство! І саме таке ‒ радикальне християнство у дні апостолів було «всесвітнім порушником»! Саме таке християнство принесло такі добрі і рясні плоди в житті багатьох вірних учнів Христа!
Тому, не бійтеся втрачати своє життя заради Христа! Втрачайте його, щоб знайти! Будьте радикальні в своєму слідуванні за Христом!
Олександр Борисов,
за матеріалами блогу Олексія Прокопенко
http://alex-pro-1.livejournal.com/551751.html
Вы любите получать письма? Возможно, вы скажите: «ну, это смотря какие письма…» Хорошо, давайте немного сузим вопрос: вы любите получать хорошие письма от верующих людей, наполненные правильным богословием и мотивами?
Представьте, что на дворе 1810 год. Вы счастливый отец, воспитывающий четырех прекрасных дочерей. Вашу младшую дочь зовут Энн и ей недавно исполнился 21 год. Вот, однажды, теплым июльским днем, вы получаете письмо от одного молодого человека, с которым познакомились всего лишь месяц назад. В этом письме юноша обращается к вам и просит отдать вашу любимую дочь за него замуж. Он пишет:
«Ныне я должен спросить, готовы ли вы предстоящей весной расстаться со своей дочерью, и, вероятно, навсегда. Позволите ли вы ей уехать в неизвестную страну, к язычникам, зная, что там ее ожидают трудности и лишения миссионерской жизни? Ей придется совершить нелегкое и опасное путешествие – пересечь океан, придется жить в жаркой стране в нужде, придется испытать оскорбления и гонения, а может, и мученическую смерть. Сможете ли вы пойти на это ради Того, кто оставил Свой небесный дом и умер за нее и вас, ради спасения погибающих бессмертных душ, ради Сиона, ради славы Божьей? Дадите ли вы свое согласие в уповании, что вновь увидите свою дочь в ином мире, где сияет слава Господня? Увидите ее в венце праведности, отражающей сияние славы, что будет возноситься Спасителю язычниками, спасенными благодаря ей от вечных скорбей и безысходности?»
Как бы вы ответили на это письмо? Я думаю, что ваша первая реакция, была бы следующей: «Нет! Ни в коем случае! Только не моя младшая дочь! Она вполне может служить Богу, здесь, рядом с нами! Она слишком много значит для меня! Я нуждаюсь в ней!» Думаю, что ваш ответ будет напрямую зависеть от того, насколько высоко вы цените земную жизнь. Все будет зависеть от того, что для вас является наивысшей ценностью – спокойная, комфортная жизнь (ваша жизнь или жизнь ваших родственников) или же слава Божья?
Письмо, которое я привел выше, было написано миссионером Адонирамом Джадсоном (Adoniram Judson), когда он только собирался плыть в Азию. Это письмо было адресовано мистеру Хасселтайн – отцу девушки, на которой Адонирам хотел жениться. Вскоре родители Энн дали согласие и спустя некоторое время Джадсоны стали первыми американскими миссионерами. Так началась одна из самых величайших драм церковной истории – сага о любви, отваге, страданиях и стойкости...
К сожалению, когда я думаю о современном христианстве, мне иногда кажется, что такие христиане подобны вымершим динозаврам. Нет, я не хочу сказать, что в Церкви Иисуса Христа не осталось посвященных верующих, но сегодня христиане, как правило, практикуют очень поверхностное отношение к своему ученичеству и, как следствие, слишком прилепляются к всему земному.
Вы скажите: «Но меня это не касается, мне сегодня не нужно делать такой сложный выбор – я не собираюсь становиться миссионером и у меня нет детей, которые хотели бы этого...» Но, мы должны понять одну очень важную вещь: следование за Христом – это всегда радикальный выбор. Ученик Христа – это всегда радикальный христианин. Что значит радикальный? Это значит, «решительный, коренной», придерживающийся крайних и решительных взглядов на свою веру. Христианин – это человек, который готов пожертвовать всем, что у него есть и даже самой жизнью, ради Христа. Поэтому, независимо от того, миссионер вы или сторож в доме молитвы, ученичество обязательно потребует от вас самых решительных мер.
Если вы еще в этом сомневаетесь, напомню вам 24 стих 16 главы Евангелия от Матфея: «Тогда Иисус сказал ученикам Своим: если кто хочет идти за Мною, отвергнись себя, и возьми крест свой, и следуй за Мною» (Мф. 16:24). Не знаю как вам, но по-моему звучит очень радикально. Христос Сам устанавливает цену следования за Ним. Эту цену платят только те, кто решительно и всецело предан Христу. Только те, кто готов пойти на самые радикальные меры, в своей борьбе с грехом, в служении, в организации своей жизни и т. д. – для кого слава Божья стоит на первом месте... Это не просто особо посвящённая каста верующих, выделяющаяся на фоне обычных посетителей церкви… Людей, которые платят эту цену называют просто – последователи Христа.
После того, как Иисус в 24 стихе объявил истинную цену следования за Ним и сказал о трех обязательных условиях для тех, кто хочет называться Его учеником, дальше Он объясняет причину таких «радикальных»требований: «25 Ибо кто хочет душу свою сберечь, тот потеряет ее, а кто потеряет душу свою ради Меня, тот обретет ее; 26 Какая польза человеку, если он приобретет весь мир, а душе своей повредит? или какой выкуп даст человек за душу свою? 27 Ибо приидет Сын Человеческий во славе Отца Своего с Ангелами Своими и тогда воздаст каждому по делам его. 28 Истинно говорю вам:есть некоторые из стоящих здесь, которые не вкусят смерти, как уже увидят Сына Человеческого, грядущего в Царствии Своем» (Мф. 16:25-28)
В этом отрывке наш Господь приводит три мотивирующих причины для столь радикального посвящения себя Христу… Понимая великий парадокс жизни (25), тщетность человеческих достижений (26), а также торжество Божьей славы (27-28) мы должны заниматься не самосохранением своей жизни, но добровольно сгореть (в правильном смысле этого слова) в служении Христу. Важная истина этих стихов звучит так: каждый, кто хочет обрести вечную жизнь, прежде обязан положить на Божий алтарь ученичества свою жизнь земную.
Перед тем, как отправится в миссионерское путешествие, в канун нового 1811 года, Адонирам Джадсон написал своей возлюбленной такое письмо:
«От всей души желаю тебе, любовь моя, счастливого нового года. Желаю тебе близкого хождения с Господом. Мира и покоя тебе; пусть дорога, по которой ты идешь к Агнцу, будет ярко освящена. Желаю тебе возрастать во Христе, что свет Его сиял через тебя в этом мире, а Дух Его помогал подниматься над земными делами. Каждый день этого нового года мы все ближе будем подходить к концу своего земного странствования. И еще желаю тебе в этом году поменять свою фамилию, после чего ты навсегда покинешь своих родных и родину, пересечешь океан и станешь жить на другой стороне земли, среди язычников. <…> Если мы выживем и у нас все получится, то следующий новый год мы будем в Индии и будем давать друг другу пожелания счастиливого нового года на грубом диалекте Индостана или Бирмы. Мы не будем больше видеть наших добрых друзей вокруг, или наслаждаться удобствами цивилизованной жизни, мы не сможем пойти в Дом Божий с теми, кто соблюдает святой день, но вместо этого, смуглые физиономии будут постоянно мозолить наши глаза, непонятная тарабарщина будет раздражать наш слух и мы будем свидетелями того, как язычники собираются для того, чтобы поклоняться идолам. Мы будем настолько уставать от всего этого, что захотим крылья, как у голубя, чтобы улететь куда подальше и укрыться там. Возможно, настанут времена, когда мы будем «скорбеть до самой смерти». Нам предстоит много скучных, безутешных часов, мы будем чувствовать опустошение, страдания ума… О, мы будем желать лечь и умереть! И это время может очень скоро прийти. <…> «…Но будут ли нас оплакивать другие? Бог только знает. По, крайней мере, один из нас может быть уверен хотя бы в одном скорбящем…»
Так оно и произошло. Джадсон потерял свою жизнь ради Христа, чтобы приобрести ее! Он променял жизнь в благополучной Америке на постоянную борьбу с бесчисленными трудностями, которые ждали его в Бирме. Тридцать восемь лет изнурительного труда и страданий, в течении которых Джадсон потерял двух жён и трёх детей, умерших от малярии. На протяжении всей своей жизни Адонирам проповедовал Евангелие, перевел Библию на мьянманский язык и составил первый бирманско-английский словарь. В результате – более 200 000 последователей Будды стали христианами! День рождения Джадсона стал праздником у христиан Бирмы. Его там называли «Мистер Благодатное лицо», а также «Человек Иисуса Христа».
Когда я впервые читал эти письма, я подумал: вот, оно настоящее христианство! И именно такое - радикальное христианство во дни апостолов было “всесветным возмутителем”! Именно такое христианство произвело такие добрые и обильные плоды в жизни многих верных учеников Христа!
Поэтому, не бойтесь терять свою жизнь ради Христа! Теряйте ее, чтобы обрести! Будьте радикальны в своем следовании за Христом!
Олександр Борисов
Призвав мене до Себе Господь у 2004 році. У 2005 році я прийняв водне хрещення і став членом Майкопської церкви ЄХБ. Спочатку служив, чим міг. Потім ніс служіння звукорежисером. Поступово брати почали залучати до служіння проповіді ‒ спочатку по селищам в маленьких церквах, потім в основній церкві. На даний момент, я несу пасторське служіння в Майкопській Біблійній Церкві «Відродження».
Одружений. Дружину звуть Світлана, ми в шлюбі вже 10 років. Господь дарував нам трьох дітей: Тимофію 7 років, Матвію 5 років і Мелісі 3 роки.
Закінчив Майкопський Державний Технологічний Інститут за спеціальністю інженер-еколог і паралельно Музичний коледж мистецтв (струнне відділення). Пройшов навчання в Самарі на програмі «На допомогу проповіднику», спочатку на першому рівні (2008-2010) і потім на другому (2011-2014).
Facebook: https://www.facebook.com/sashaborisov