Хочу поділитися з вами однією дуже цікавою історією. Це відбулося в Лондоні. Одна іноземна журналістка вирішила розпочати своє знайомство з новою країною, і першим ділом, її зацікавили публікації у місцевій пресі. Придбавши для себе одну із самих популярних місцевих газет і упаковку печива, щоб перекусити, вона присіла за столиком кав’ярні. Ця жінка так захопилася переглядом газети, що не помітила, як поруч з нею опинився якийсь незнайомий чоловік і, на її превеликий подив, він їв її печиво. Це так сильно обурило іноземку, що вона протягнула руку і пересунула печиво до себе. Однак, незнайомий чоловік посміхнувся і перетягнув печиво назад поближче до себе. Ось чого-чого, а такого, у Лондоні вона не сподівалася побачити. Виразивши своїм поглядом незадоволення, вона знову перетягнула печиво назад до себе. Дуже дивно, але незнайомець, як і попереднього разу, посміхнувся і зробив те ж саме. І так повторилося ще декілька разів, і врешті-решт, коли залишилося одне, останнє печиво, незнайомий чоловік, розділив його навпіл і запропонував половинку для іноземки. «От нахаба!», ‒ подумала вона і, поспішно вставши, пішла. А закінчується ця історія тим, що незадовго після цього, коли обурена жінка відкрила свою сумочку, щоб взяти звідти гроші, вона побачила в ній, як то не дивно, запаковане печиво. Виявляється, що насправді, вона навіть і не діставала його. Цікаво було б знати, про що вона подумала у той момент... Але, з впевненістю можу сказати, що ця історія показує нам, що таке благодать і яке наше ставлення до неї. Адже благодать – це незаслужений дар від Бога, а ми сприймаємо це, як належне. І от, по милості нашого Господа, протягом шести чудових днів у нашому таборі ми могли вивчати предмет благодаті, і не тільки, але і в дійсності насолоджуватися нею, завдяки нашому Спасителю, Ісусу Христу.
Бог подарував нам двох благословенних проповідників – Тараса Миколайовича Приступу і Масато Фунакоші. Для нас вони приготували дивовижні проповіді: «Джерело благодаті», «Загальна благодать», «Благодать, що спасає», «Благодать, що освячує», «Благодать у словах», «Умови благодаті», «Конкуренти благодаті». День за днем Господь відкривав очі наших сердець на Свою невичерпну доброту і благодать. Адже її, і насправді, так багато!
Поступово усі сумніви і тривожні думки віддалялися від нас, а натомість наповняли радість, вдячність і смирення.
Після ранкових проповідей у нас був час для спілкування у малих групах. Таким чином, була можливість поділитися враженнями, обговорити почуте і задати запитання наставнику. В цьому таборі Бог подарував нам дуже чуйних і люблячих наставників, які завжди були готовими приділити увагу кожному і всяким способом допомогти.
Дуже цікаво і захоплююче у нас проходив час відпочинку. Це були заняття рукоділлям, гра на сопілці та гітарі, прогулянки лісом і спілкування, а також спортивні ігри в командах. Ну і всі, як один, від малого і до великого, в єдності духа підтримували один одного і йшли до перемоги. Бог учив нас бути разом, радіти один за одного і підбадьорювати.
Мабуть, для кожного найбільш радісним і цікавим був час нашого вечірнього зібрання. Тут ми могли від душі і поплакати, і посміятися. Кожного дня команди виступали з підготовленими піснями, віршами, сценками, а також свідченнями того, як великий Бог являв Свою благодать у житті звичайних людей. В один із таких вечорів двоє юних хлопців заявили про свою віру в Христа Ісуса і розкаялися перед Богом. Це було великою радістю для всіх побачити, як з’явилося нове життя з Христом. Слава Тобі за це, наш Господь!
О, якби ж то це було можливо написати про все те добре, що подарував нам Господь у цьому таборі! Але Він настільки добрий, милостивий і благий, що це неможливо. Його благодаті більше, ніж у нас слів.
Ось зовсім небагато із того всього, подарованого нам Богом, за що наша церква особливо вдячна: прекрасні проповіді Слова Божого, час спілкування і молитви, духовний ріст, радісне знайомство із братами і сестрами з Одеси, можливість прийняти у таборі людей, які ще не пізнали Бога особисто, посвята і вірність у Божому ділі команди служителів, щасливий і приємний час та підтримку наших друзів. І саме головне, за що найбільше хочемо дякувати нашому Богові, так це за Сина Його, нашого Спасителя і Господа Ісуса Христа. Адже, якби не Він, то ми б так ніколи і не пізнали, що таке благодать.
«Ми принесемо нашому Господеві більше слави, якщо отримаємо від Нього більше благодаті» (Чарльз Сперджен).
Ольга Сірооченко
Фото
