Давайте уявимо корабель. Зовсім не важливо звідки та куди він направляється. За його штурвалом стоїть мудрий і досвідчений капітан. Він впевнено тримає правильний курс і все у нього прораховано, адже він уже не вперше відправляється у далеке плавання. Кожного разу він усе-усе обдумує наперед і ніколи не перестає звіряти напрямок корабля. Час від часу поряд з ним опиняється байдужий помічник, але частіше його немає, він бездумно прогулюється на палубі корабля. Авжеж, з таким-то капітаном про щось там ще й думати! Та з незрозумілих причин наш корабель втрачає свій маршрут і попадає в шторм. Капітан корабля у відчаї, він намагається змінити ситуацію, але ніяк не вдається, до того ж, помічника знову немає поруч. Де ж він?! Врешті-решт, обурений та ображений на свого капітана, помічник у пориві гніву іде до штурвалу, але не для того, щоб допомогти. Він іде сказати своєму командиру: «Ти нас привів у шторм! Ти в усьому винен!» Погодьтеся, що це було справжнім нікчемством, та й лише б подумати, що відчув у той момент капітан.
Подібним чином повела себе і дружина Йова. У найважчий час, коли він втратив все, коли його тіло було знівечене хворобою, коли все боліло, а душа у відчаї кричала, вона сказала йому: «Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога – і помреш!» (Йов. 2:9) Чому ж вона так сказала? Ця жінка ніколи не знала Того Бога, Якого знав її чоловік і з останніх сил тримався Його. Того Бога, Який щедро дарував Свої блага і щоденно оберігав їх. Ця жінка подібна до того помічника, який ніколи не був поруч з капітаном, а в нелегкий час звалив на нього усю вину.
Біблія нам розповідає також і про іншу жінку, неподібну до дружини Йова. Звати її Авігаїл. Бог назвав її розумною і красивою. На сторінках Біблії записана історія про те, як Авігаїл врятувала від погибелі увесь свій дім. Вона завжди була розумною, в усьому обізнаною, в її домі всьому був лад і, саме головне – вона знала про Бога і Його могутні чини. Ось тому-то, у загрозливий для життя час, вона відважилася на мудрий вчинок і Бог її благословив.
Дві історії про двох жінок. Одна – приклад для зневаги, інша – приклад для навчання. Ось, власне кажучи, про що ми могли пороздумувати на нашій останній жіночій зустрічі. Ми вдячні Богові за неї, а також за те, що Він нас навчає. Ми молимося, щоб Його благодать давала нам жити згідно Слова Його і допомагала змінюватися в образ Сина Його. Нехай прославиться в цьому наш милосердний Господь. Амінь!
Ольга Сірооченко