Життя Ісуса Христа у творах мистецтва

1. «Благовіщення»,
Блох Карл Генріх (1834–1890)

Дата створення: 1865 р.
Техніка: олія
Матеріал: мідь
Розмір: 104×58 см
Біблійна основа: Лк. 1:26–38
Оригінал: Каплиця в палаці Фредеріксборг, Копенгаген, Данія

Сюжет
Картина «Благовіщення» розповідає про прийняття Дівою Марією Благої звістки, яку їй сповіщає Архангел Гавриїл: «А Марія промовила: Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм! І відійшов Ангол від неї» (Лк. 1:38).

Опис
Твір Карла Генріха Блоха «Благовіщення» виконаний у стилі академізму на відомий євангельський сюжет. На картині зображені Діва Марія та Архангел Гавриїл. Майбутня Матір Ісуса Христа зображена юною дівою, одягненою в червону сукню, з синьою накидкою на плечах і білим прозорим покривалом на голові. Руки її складені в молитовному жесті, погляд звернений до прозорої постаті, яка немовби виринає з яскравого світла. Це Архангел Гавриїл, який сповіщає їй Благу звістку. Зовнішній вигляд Марії відображає її невинність і чистоту. Вражена словами Архангела Гавриїла, Марія перебуває в молитві, роздумуючи про почуте і беззаперечно приймаючи Господню волю. Художник показує її побожність і мудрість. Обличчя Діви Марії водночас і стривожене, і покірне. Її погляд сповнений смирення і бажання виконати волю Бога Отця. Вона приймає покладену на Неї місію стати матір'ю Спасителя.
Архангел, що з'явився перед Нею, у вигляді юнака в білосніжному вбранні, викликає трепет і благоговіння. Він з'явився буквально нізвідки, у повітряному вихорі, з довгим волоссям, що розвівається. Схилившись до Марії, Гавриїл каже їй: «Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус» (Лк. 1:30–31). Перстом правої руки Архангел вказує на небеса, звідки зійшла милість Божа на Діву.
На задньому плані в арковому отворі ми бачимо квітучий сад на тлі гірського пейзажу в ранній досвітній час. Домашня обстановка — глечик з водою та скромна трапеза свідчать про досить скромний достаток. Використовуючи багату колірну гаму, художник прагне передати настрій урочистості та значущості події, що відбувається.

Історія
Картина є частиною біблійного циклу, створеного на прохання данського пивовара — Якоба Крістіана Якобсена. Оплачуючи відновлення замку Фредеріксборг після пожежі, меценат замовив Карлу Блоху 23 картини на теми життя Ісуса Христа. Представлена композиція є однією з цього циклу.

2. «Різдво з Богом Отцем, Сином і Святим Духом»,
Джованні Батіста Піттоні (1687–1767)

Дата створення: близько 1740 р.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 223 х 153 см
Місце знаходження: Лондонська національна галерея, Англія

Сюжет
Картина відображає сцену Різдва Христового у поєднанні із зображенням Святої Трійці.

Опис (1-й варіант)
Картина «Різдво з Богом Отцем, Сином і Святим Духом» належить пензлю італійського художника Джованні Баттісти Піттоні, одного з видатних представників венеціанського бароко XVIII століття. Піттоні відомий своїми релігійними творами, де він часто використовував яскраві кольори, драматичне освітлення та емоційні сцени, що було характерним для його стилю.
Перед нами знайомий сюжет: Марія, Йосип, Святе Дитя, ангели, але зверніть увагу на деякі моменти:

- контраст верхньої і нижньої частини картини (святого неба і грішної землі);
Пречиста Діва Марія народила свого Первістка в маленькому містечку Вифлеєм, у приміщенні для тварин, бо не знайшлося місця у гостьових кімнатах. Марія та Йосип прийшли до цього міста, бо тодішній правитель, кесар Август, видав наказ провести перепис населення, і кожен мав іти в місце свого народження. Так збулося одне з давніх пророцтв про народження Спасителя у Вифлеємі;

- зображення трьох осіб Бога: Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий.
На тлі осяйного неба образ Бога Отця написаний стримано. Отець віддав найдорожче, Свого Єдинородного Сина. Він знає Його призначення і мету Його приходу на землю, тому обличчя передає суворість, трагізм. Але для людства це неоціненний дар, це благодать, любов, світло, тепло, це можливість примирення з Богом, надія на вічне життя. Божа любов вилилася на землю в особі Сина Божого. Голуб — символ Духа Святого. Ми живемо в час, коли саме ця іпостась Божества перебуває на землі. Дух Святий спонукає нас шукати Бога, Він пояснює нам Слово Боже, втішає, докоряє, виховує, навчає, заохочує до добрих справ.

Опис (2-й варіант)

У цьому творі Піттоні щаслива Марія милується новонародженим Ісусом, ніби не сміючи торкнутися Немовляти. Хоча сюжет нерідкий для живопису, незвичайною є темна постать стомленого Йосипа внизу зліва. Він виглядає безпорадним, випустивши свою палицю. Похмурі тони фігури Йосипа контрастують з центральним тоном картини – новонародженим Христом так, ніби найкращі з людей через свою гріховність занурені у морок цього світу і потребують надприродного Божого керівництва, що їм робити, і в духовному пробудженні. Світло, що сходить зверху, вихоплює з сутінків ніжний образ Марії, її розум осяяний одкровенням, на щоках грає рум'янець, можливо, вона збентежена і схвильована тим, що відбувається, рука її лежить на серці, висловлюючи поклоніння перед Богом. Проте її не шокує присутністю представників вищого світу. На її обличчі немає ні цікавості, ні жаху перед ангелами, що підкреслює її віру. Опущені очі і боязка щаслива посмішка передають її благоговійне ставлення до Новонародженого.
Немовля Ісус не дивиться на матір, Його погляд спрямований лише на Небесного Батька, зображеного вгорі картини в образі поважного старця, оточеного ангелами. Це й не дивно, адже основною метою появи на світ немовляти Ісуса, як Він пізніше сам проголосить, стане творити волю Отця. Ми також не можемо розглянути обличчя Немовляти, адже ще не прийшла Його година явити Себе світові. Світло ллється на фігурку дитини зверху, з місця проживання небожителів. На картині ніби зустрілися два світи: земний і небесний. Земний занурений у морок, а небесний випромінює світло, яке проникає в глибину світу земного завдяки Немовляті Ісусові. Саме Він є сполучною ланкою між небесним та земним світами, між духовним та фізичним. Вражає також відкритість та вразливість Сина Божого, показана художником через наготу та безпорадну позу на картині. Він абсолютно відкритий і незахищений, віддавши Себе до рук людей-грішників. Однак ця безпорадність з надлишком урівноважується урочистою позою і виразом обличчя Бога Отця, що ніби бачить майбутню велич Свого задуму щодо спасіння людства. Одна рука Його владно і переможно піднята вгору, друга впевнено лежить на блакитній сфері, що ніби символізує всю нашу планету в руці Творця. Захват та певне нерозуміння написане на обличчях ангелів, які радіють і здивовані водночас.
Ще однією сполучною ланкою картини служить світлий образ білого голуба, що символізує присутність третьої Особи Божественної Трійці – Святого Духа. Його яскравий, напівпрозорий вигляд ніби наголошує, що це зовсім не фізичний птах, на відміну від реалістично написаних підстилки із соломи та одягу Марії та Йосипа. Можливо, відсутність одягу у Немовля також підкреслює Його божественність, Він не потребує того, щоб бути загорненим у прості людські речі. Але в порівнянні з фігурою Святого Духа образ Немовля прописаний набагато чіткіше, реалістичніше, людяніше, не викликає сумнівів, що перед нами справжнісіньке людське Дитя з плоті і крові, а не фантом або безтілесний дух.

3. «Поклоніння волхвів»,
Лейнвебер Роберт (1845–1921)

Дата створення: 1890 р.
Техніка: гуаш
Матеріал: картон
Розмір: приблизно 97 x 131 см
Біблійна основа: Мт. 2:10–11

Сюжет
Про поклоніння волхвів народженому Спасителю розповідається в Євангелії від Матвія: «А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну» (Мт. 2:10–11). Ці дари символізували земне служіння Спасителя. Золото було піднесено як Цареві, ладан — як Первосвященнику і смирна — як Пророку.

Опис
На картині художник зобразив сцену поклоніння волхвів. В центрі композиції зображено Марію з Немовлям і уклінно схилених волхвів, що простягають принесені ними дари зі східної землі. Особливу увагу художник приділив деталям: одяг персонажів, їхні пози й вирази обличчя передають відчуття пошани й захоплення. Волхви, які різняться за віком та походженням, символізують різні культури та соціальні стани, що підкреслює універсальність поклоніння Христу.
Позаду Марії стоїть Йосип, одягнений у грубий одяг майстра: лляну сорочку, підперезану шкіряним фартухом. В руках у нього робочий інструмент, пилка, а під ногами розкидана стружка, обрізки дошки, сучки. Ймовірно, він щойно закінчив майструвати колиску для Немовляти. За спиною Йосипа вхід у будинок — глинобитну одноповерхову мазанку, що свідчить про те, що сім'я мала дуже скромний достаток.
Біля житла — самотнє дерево з пожовклим листям, вдалині біля стіни ми бачимо верблюдів, що стоять на подвір'ї, на яких прибули волхви.
Рух фігур Марії та Йосипа, що стоїть за її спиною, назустріч волхвам і їхній відповідний жест створюють на полотні центральну трикутну композицію. Ілюстрація виконана в яскравій барвистій гамі: струмують і переливаються на сонці розкішні шати волхвів із дорогої парчі та шовку, сама ж Діва одягнена скромно в синю сукню, на голові в неї біле покривало як знак чистоти. Тут створюється контраст — волхви, що прийшли з дорогоцінними дарами, одягнені в дорогий одяг, і проста, скромна обстановка Святого сімейства. Так непомітно для всього світу приходить Христос — Істинний Син Божий, який прийняв вигляд раба заради спасіння всього людства.

Історія
Роберт Лейнвебер народився в Богемії, у містечку Ляйпа. Художню освіту здобув в Академії мистецтв у Мюнхені. 1866 року Лейнвебер переїхав до Дрездена, де став учнем художника Юліуса Хюбнера. За успіхи в навчанні Лейнвебер отримав стипендію для подорожі за кордон. Він відвідав Італію, Сицилію, Туніс і був захоплений красою Сходу. Східні мотиви втілилися в картинах художника, численних портретах і розписах вілли Гартмана під Дрезденом. Незабаром творчість Лейнвебера привернула увагу німецьких видавців, результатом чого стали його ілюстрації до Святого Письма.

 
4. «Старець Симеон з немовлям Ісусом», Бенджамін Вест (1738–1820)

Дата створення: близько 1796 р.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 121,92х90,49 см
Оригінал: Інститут мистецтв, Флінт, штат Мічиган, США
Біблійна основа: Лк. 2:25–38

Сюжет
Робота Бенджаміна Веста «Старець Симеон з немовлям Ісусом» є зворушливою ілюстрацією до новозавітної історії, записаної апостолом Лукою. Вона оповідає про праведника на ім'я Симеон, який, за словом Духа Святого, повинен був жити, поки не побачить Христа на власні очі. Картина Веста зображує сцену, коли Марія і Йосип принесли Ісуса до храму, в якому перебував і Симеон. Взявши на руки Христа, він зрадів і подякував Богові за Спасителя. Симеон благословив свого Спасителя і Його матір.

Опис
На полотні старець тримає Немовля, звернувши свій погляд до небес. Він дякує Богові за посланого на землю Спасителя і тепер готовий покинути цей світ.
Поруч із ним, на сходах, лежить тростина: Симеон уже дуже старий і слабкий, але після зустрічі з Христом його душа незабаром буде разом із Богом.
Біля Симеона зображені батьки Ісуса: Йосип і Марія. Марія з особливою ніжністю та любов'ю дивиться на свого Сина.
Позаду Симеона художник зобразив пророчицю Анну, згадану в Писанні як стару вдову, дочку Фануїлову. На її обличчі спокійна й умиротворена усмішка. Вона славить Бога у своєму серці за дарування світу Христа, Який врятує людей від гріха.
Картина Бенджаміна Веста викликає неймовірно трепетне почуття тихої радості від таємниці явлення Спасителя людству.

Про автора
Талановитий англо-американський художник Бенджамін Вест народився в сім'ї переселенців з Англії, які були квакерами — членами релігійної протестантської течії «Товариство друзів», що зародилася в Англії в середині XVII століття, коли англіканська церква почала втрачати свій вплив. З дитинства хлопчикові прищеплювали духовні та моральні цінності християнства. Пізніше це знайшло своє вираження в його творчості. Б. Вест є не тільки автором портретів і численних картин на історичні теми. Окреме місце серед його робіт посідає біблійний живопис.
Писати картини на релігійні сюжети Б. Вест почав ще на початку свого творчого шляху, проте більш плідно над духовними творами майстер почав працювати, починаючи з останнього десятиліття XVIII століття. Він створював не тільки окремі полотна, а й займався розписом церков. Так, близько 1786 року Вест розписував вівтар у церкві Св. Павла в Бірмінгемі. Значна робота була виконана ним для каплиці Св. Петра і Павла в лондонському Гринвічі.
До останніх днів життя художник не переставав писати картини, що ілюструють сцени зі Старого і Нового Завітів. Немає точних даних про те, яке місце посідало християнство в житті Веста, однак його полотна говорять нам, що автор, щонайменше, прекрасно знав Писання і, звертаючись до біблійних сюжетів, розмірковував над ними в процесі творчості. А тому твори Б. Веста настільки глибокі за змістом і виразністю виконання.

5. «Христос у Храмі», Гофман Генріх Фердинанд (1824—1911)

Дата створення: 1892 р.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 40×55 см
Біблійна основа: Лк. 2:46–47

Сюжет
Сюжетом для картини став епізод з Євангелії від Луки, в якому розповідається про те, як батьки Ісуса прийшли в Єрусалим на свято Пасхи юдейської. Коли ж, після закінчення свята, поверталися додому, Ісус залишився в Єрусалимі; а Йосип і Мати Його не помітили того, але думали, що Він іде з іншими. Пройшовши ж денну дорогу, стали шукати Його між родичами та знайомими і, не знайшовши Його, повернулися до Єрусалима. Через три дні пошуків вони знайшли Ісуса в Єрусалимському храмі, де Він сидів посеред учителів, слухав їх і запитував їх; і всі, хто слухав Його, дивувалися розуму і відповідям Його.

Опис
У центрі картини — постать дванадцятирічного Отрока Ісуса Христа, зображена в легкому тричетвертному повороті, властивому манері італійських майстрів. Права рука Спасителя спирається на покритий зеленою тканиною аналой, жестом лівої руки Він вказує на книгу, що лежить на колінах юдейського мудреця.
Старець, який слухає зі здивуванням промову Отрока, зображений у профіль, він одягнений в оксамитовий одяг темно-вишневого кольору, руки його спираються на підлокітники і притримують аркуші Священного Писання. Поруч зображені фігури ще двох мудреців: один із лисиною у балахоні світло-зеленого кольору дивиться на юного Ісуса, жест правої руки вказує на те, що він збирається поставити Хлопчикові ще одне запитання; другий — сивочолий поважний старець, спирається на посох і мовчки дивиться на Ісуса, вражений Його мудрими відповідями.
У лівій частині картини — постать чоловіка середнього віку в одязі лілового і темно-синього кольору; лівою рукою він спирається на аналой і підтримує голову, права рука з сувоєм покоїться на поясі. За ним видно погрудне зображення ще одного персонажа — вчителя в коричневій шапочці та вохристому одязі. Архітектурні елементи на задньому плані у вигляді баз колон і драпіровок вказують на інтер'єр храму. Група мудреців, які зібралися навколо Отрока Ісуса, явно здивовані тим, які відповіді Він дає із легкістю досвідченого вченого-богослова.
Ісус Христос постає перед глядачем у білому вбранні, з осяйним німбом. Його погляд не по-дитячому серйозний, Він уважно дивиться на мудреців, які ставлять запитання, вуста Його промовляють істину, яку можна висловити словами про те, що Царство Боже не від світу цього.
Справжня мудрість розкривається тому, хто слідує за Христом, приготувавши своє серце для прийняття Істини. Не раціональне знання, а глибока віра відкриває перед людиною врата мудрості, не буква закону, а дух Істини животворить, вселяючи в людину справжню любов. Так, віра випереджає вищі знання, без справжньої віри неможливо здобути справжнє знання і мудрість.

Історія
Історія створення картини пов'язана з історією душевних переживань художника і пошуку відповідей на вічні питання. На початку 1854 року помирає мати художника, до якої він був сильно прив'язаний. Після цієї втрати в душі живописця відбувається духовний переворот, наслідком чого стають його картини на євангельські сюжети.
Картина «Христос у Храмі» є однією з чотирьох робіт, написаних для церкви в Ріверсайді 1892 року. У цей період Гофман перебував під впливом групи назарейців, для яких було властиве поєднання романтичної традиції та елементів академізму. Гофман романтизує своїх персонажів, для його творчості характерний психологізм у поєднанні з деякою сентиментальністю.
Євангельські та біблійні цикли, створені художником, набули широкої популярності в слов'янському контексті наприкінці ХІХ – на початку XX ст. Роботи майстра зустрічаються на старих листівках, гравюрах, ними ілюструють книги релігійного змісту та журнали.

6. «З'явлення Христа народу», Іванов Олександр (1806–1858)

Дата створення: 1837–1857 рр.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 540×750 см
Біблійна основа: Мт. 3:1–13; Ів. 1:29–34.
Оригінал: Державна Третьяковська галерея, Москва, Росія

Сюжет
Сюжет картини базується на першому розділі Євангелії від Івана і третьому розділі Євангелії від Матвія. У центрі картини — постать Івана Хрестителя, що звертається до єврейського народу з проповіддю і хрестить народ у водах річки Йордан, сповіщаючи людям про наближення Царства Божого, про швидкий прихід Месії. І ось, у якийсь момент, він бачить Спасителя, що йде в його бік, і тоді, з натхнення згори, оголошує про це присутнім: «От Агнець Божий, Який бере на Себе гріх світу» (Ів. 1:29).
Художник називав цей сюжет «всесвітнім», бо прагнув показати все людство у вирішальний момент, що визначає його долю.

Опис
Олександр Іванов писав цю картину 20 років і за цей час виконав понад 600 етюдів з натури. Можна сказати, що це твір усього його життя.
За авторським задумом це величне полотно, на якому виписано багато яскравих персонажів.
Люди на картині об'єднані у групи. У лівій частині картини, за Іваном Хрестителем, зображена група майбутніх апостолів: Іван, Петро, Андрій та Нафанаїл. Цій групі протистоять "люди, що йдуть з пагорба" на чолі з фарисеями.
Серед персонажів виділяється постать чоловіка в багряному хітоні з непокритою головою, він дивиться на Христа через праве плече — це «грішник, що кається» — у ньому вгадуються риси обличчя письменника Миколи Гоголя, з яким дружив Іванов.
На передньому плані «раб і пан». Багатий пан відхитнувся від Христа, а про раба художник сказав так: «Крізь звичне страждання вперше з'явилася відрада».
У глибині центральної групи — чоловік у сірому крислатому капелюсі з паличкою. Це так званий мандрівник, в образі якого Іванов зобразив себе.
На першому плані праворуч дві «тремтливі постаті» (малодушні люди).
У лівому нижньому кутку з води виходять старий чоловік і хлопчик, як символ початку та кінця людського життя, народження та смерті, зустрічі минулого та майбутнього.
Художник показує, що люди всіх соціальних прошарків: раби, священники, інтелігенція та прості люди повинні дивитися на Того, Хто допоможе переосмислити життя та поставити правильні пріоритети, тобто вибрати правильний шлях у житті.
Усі персонажі ніби завмерли у багатозначних позах. Це момент зустрічі з Богом (як на картині «Христос у Храмі»), але тут Ісус Христос уже не дитина, а Вчитель, який незабаром стане жертвою – Агнцем.
В руках Івана хрест, Ісус повинен померти на хресті, але насправді навряд чи він тримав хрест, бо для юдеїв це ганьба і прокляття.
У правому верхньому кутку ми бачимо римських воїнів і списа, яким проб'ють бік Христа.
Картина «З'явлення Христа народу» — це історія всього людства в його минулому, сьогоденні та майбутньому: контраст лівої та правої частин картини із зображенням груп людей, які спрямувалися до Христа і уникають Спасителя, протиставлення верхньої та нижньої частин картини – світу небесного і земного, Божественного та людського. Просторова пауза, що розділяє верх і низ полотна, дозволяє зосередитись на спогляданні Месії. Його майже не видно за натовпом. Так само в метушні земних справ не видно справжньої мети людського життя – Христа. Але все ж таки серед натовпу Він невидимо закликає до Себе всіх струджених і обтяжених.
Для підсилення антитези "божественне і мирське" художник використовує спеціальні прийоми. У верхній частині картини глядач бачить блакить осяйного неба, а під ногами Христа — тверде кам'яне плато землі. Камінь символізує скам'янілі серця грішників, які пом'якшуються під впливом Божої благодаті. Так безплідна земля стає родючою, а зачерствіле серце людини – відкритим для Христа.
Вдалині видніється біла башта та місто. Перед нами контраст Небесного Єрусалиму та земної юдолі.
Незважаючи на безліч деталей і фігур, композиція картини чудово збалансована. Постать Івана Хрестителя — це своєрідна вісь, до якої притягується погляд, на якій би фігурі він спочатку не зупинився — і потім спрямовується за витягнутою рукою Предтечі у бік Спасителя.
Але чи стане Він Спасителем і Господом для кожного з цих людей? Чи став Він нашим Спасителем і Господом?
Миттєвість вибору. Хтось байдуже продовжить займатися своїми справами, хтось стане на шлях богоборства, хтось замислиться і ще деякий час вагатиметься і зважуватиме всі «за» і «проти», а хтось піде за Христом і назавжди стане його учнем. «Не суєта справ земних, а пошук Бога – ось наріжний камінь буття людини» – таку істину передає художник у цій картині.

Про автора
Картину «З'явлення Христа народу», яку Олександр Іванов вважав справою всього свого життя, сприйняли неоднозначно. Дехто критикував гігантський розмір полотна, а також незвичайне трактування біблійного сюжету. Христос, представлений непомітно серед величезного натовпу, символізував присутність Бога в людському серці. Проте критики прихильніше ставилися до звичного зображення Христа (згідно з православною іконографією) – великим планом і в центрі композиції. Висловлене невдоволення картиною негативно позначилося на здоров'ї Іванова. Невдовзі він захворів на холеру. Ослаблений і виснажений організм не зміг впоратися з недугою, і художник помер. Через кілька годин після його смерті прийшла звістка, що імператор Олександр II високо оцінив картину (в 15 000 рублів) і нагородив автора орденом Святого Володимира.
 

7. «Христос у пустелі», Іван Крамськой (1837–1887)

Дата створення: 1872 р.
Матеріал: полотно
Техніка: олія
Розмір: 210х180 см
Оригінал: Третьяковська галерея, Москва, Росія

Опис (1-й варіант)
Крамськой працював над картиною «Христос у пустелі» близько п'яти років, і вона певною мірою відображає духовний шлях самого художника.
Візуально картина доволі велика, майже у зріст людини. Зробіть позначки 184 см х 214 см вдома на стіні, і ви відчуєте її значний характер.
Земля тут вкрита гострими, грізними скелями, холодними й суворими, однотонно-сірими.
Хоча камені зображені з реалістично фотографічними деталями, вони безплідні; марно шукати там ознаки життя.
У східному небі тьмяно світиться колір: настає світанок — знак надії.
Сцена ділиться навпіл на горизонті, самотня постать Христа в центрі утворює міст між небом і землею.
Ісус розглядається ніби через фільтр.
Виходить метафізичний ефект — за межами реальності.
Вражає вираз його обличчя і стиснуті руки.
Хоча це не ікона, як в іконографії, обличчя і руки – вікна в душу предмета.
Коли Крамськой був молодим студентом Академії мистецтв і закінчив портрет, учитель сказав: «Хороша технічна робота, але предмету бракує душі...» Відтоді Крамськой поставив собі за мету завжди зображати душу. І це очевидно тут, у «Христос у пустелі».
Картина була неоднозначно сприйнята з першого дня.
Середина XIX століття в Росії була часом соціальних потрясінь, і політично налаштовані люди вітали Ісуса, якого бачили як такого, що ототожнює Себе з пригнобленими. Однак офіційні мистецтвознавці засудили Крамського: вони сказали, що Ісус має бути могутнім, сяючим, переможним. Проте меценат Павло Третьяков оцінив внутрішню цінність картини і придбав її для своєї картинної галереї, де вона висить донині.
Ця картина суттєво відрізняється від усіх зображень того, що зазвичай називають «спокусою Христа». Традиційно Ісуса зображали таким, що розмовляє із замаскованим сатаною — часто на тлі прекрасного пейзажу. Або Ісус — динамічна божественна фігура, що скидає переможеного сатану.
Наш Ісус тут дуже схожий на справжню людину. Очевидно, це людина, охоплена голодом і спрагою. Розкуйовджене волосся, виснажені щоки, вкриті синцями ступні без сандалій підтверджують те, чого ми очікуємо від Того, Хто 40 днів постив у пустелі.
Яка різниця порівняно з 40 днями раніше, коли під час хрещення в Йордані Він почув слова: «Це Син Мій Улюблений, в якому Моє благовоління»
Яке чудове підтвердження тоді! Яка повага і визнання Сина Божого! Який чудовий мотиватор, що надихає Ісуса протистояти кожному виклику!
Але біля Йордану Він також почув, як Хреститель проголосив про Нього: «Ось Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу».
Що це могло означати?
Дух Божий веде його в пустелю, де Ісус намагається поєднати ці два покликання і прийняти власну майбутню роль у задумі Отця.
Навіщо все це потрібно?
У Книзі Буття ми читаємо: «І побачив Господь, що велике розбещення людей на землі, і що всі думки й думки серця їхнього були злі в усякий час, і розкаявся Господь, що сотворив людину на землі, і розгнівався в серці Своєму»...
Тепер нечестя людини настільки ж велике, але цього разу Бог не збирається покарати людину, стерши її з лиця землі потопом або чумою.
Отець Небесний збирається перекласти весь тягар людського гріха на плечі Свого Сина.
Отже, ця самотня постать - Христос, людина печалі: «і ми бачили Його, і не було в Ньому вигляду, який приваблював би нас до Нього. Він був зневажений і принижений перед людьми, чоловік скорбот, що зазнав хвороб, і ми відвертали від Нього обличчя своє; Він був зневажений, і ми ні в що не ставили Його. Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; Але Він був виразковий за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому» (Іс 53).
Ісус розуміє масштаб завдання:
Як Агнець Божий, Він не ухиляється від жертви, яку повинен принести: і як улюблений Син, Він добровільно обирає підкорятися Отцю.
Як Агнець Божий, Він бере на Себе гнів і покарання за гріх.
Як улюблений Син, Він знає, що тільки Він один може спокутувати гріх і примирити людство з Отцем.
Подивіться ще раз на Його обличчя на картині.
Так, це ознаки поневірянь і страждань.
Але в Нього не насуплене чоло, ми не знаходимо ні сумнівів, ні відчаю. Його губи не стискаються від болю. Його очі не опущені, Його очі зосереджені, зосереджені всередину. Вони сповнені рішучості. Дух Ісуса не зломлений, не пригнічений, Він твердий і рішучий.
Тут зображений не момент випробування або спокуси. Тут зображений момент рішення!
Ісус каже: «Так, Я Агнець Божий! І так, Я Син Божий! І якщо так, Я кажу «так» Отцю:
Якщо Я Агнець Божий, Я приєднаюся до Божих цілей, відкритих у Його слові. Я «виконаю всю праведність» і зроблю Свої стосунки з Отцем важливішими, ніж Мої особисті потреби.
Якщо Я Агнець Божий, Я буду смиренно довіряти Богу і не буду сподіватися на яскраві чудеса. Якщо Я Агнець Божий, Я не буду використовувати методи світу і сатани для досягнення цілей Бога».
Подивіться ще раз на Його руки:
Міцно зчеплені руки відображають єдність: Агнець і Син — єдині в людині Ісусі.
Складені руки — це також жест молитви. Отже, ми бачимо паралель між сценою в пустелі тут і Гефсиманським садом, де Ісус каже: «Не Моя воля, але Твоя нехай буде». Так! Амінь!

Людмила Орленко

Опис (2-й варіант)
Картина «Христос у пустелі», написана в 1872 р., посідає особливе місце у творчій біографії Івана Крамського (1837–1887). Це наймасштабніша робота художника. Уперше представлена на Другій виставці передвижників, вона відразу ж викликала бурхливу полеміку. Прогресивні люди того часу зустріли твір І. Крамського захоплено. Наприклад, письменник І. Гончаров зазначав, що «уся фігура [Христа] начебто трохи зменшилася супроти натуральної величини, стислася — не від голоду, спраги й негоди, а від внутрішньої, надлюдської роботи над своєю думкою й волею в боротьбі сил духа та плоті — і, нарешті, у здобутому й готовому подоланні». Критики ж картини говорили, що Христос у І. Крамського цілком позбавлений ознак святості, обурювалися неслов’янським типом обличчя Христа.
На той час у Росії було чимало людей, готових принести себе в жертву в ім’я добра, правди й справедливості. Саме тоді готувалися до «ходіння в народ» молоді революціонери-різночинці. Тому головна думка, яка хвилювала Крамського в той період, — це трагедія життя тих натур, які добровільно відмовилися від будь-якого особистого щастя заради того, щоб полегшити життя хоча б деяких людей. І найкращим, найвищим, найчистішим образом, який художник тільки міг знайти для вираження ідеї самопожертви, був Ісус Христос.
Своє полотно І. Крамськой обдумував ціле десятиліття. Він їде за кордон і відвідує картинні галереї й художні салони Відня, Антверпена, Парижа, знайомиться зі старим і новим мистецтвом, а повернувшись на батьківщину, здійснює поїздку в Крим — у райони Бахчисарая й Чуфут-Кале, які своєю природою нагадували палестинські пустелі.
«Під впливом низки вражень, — говорив згодом І. Крамськой, — у мене залишився дуже важкий слід на душі. Я чітко бачив, що в житті кожної людини приходить момент, коли вона починає думати — піти праворуч чи ліворуч, поступитися чи не поступитися злу?» Результатом таких роздумів художника стала гостра «потреба розповісти іншим те, що я думаю. Але як розповісти, щоб переконливо донести свою думку? Яким чином стати зрозумілим? І ось одного разу я побачив чоловіка, що сидів у глибокій задумі. Його дума була така серйозна й глибока, що мене вразила пластика обличчя цього чоловіка, яка розкривала і його характер. Губи його ніби засохли, злиплись від довгого мовчання, і лише очі видавали внутрішню роботу, хоча й нічого не бачили. І після цього, як спалах, народжується образ — спочатку невиразний, а потім усе ясніший, що набирає глибину й силу».
І художник почав писати. Горизонтальний формат картини давав можливість представити панораму безкрайньої кам’янистої пустелі, якою в німому мовчанні дні і ночі брів самотній Чоловік (Мт. 4:1–2). Над ранок, утомлений і змучений, він опустився на камінь, усе ще нічого не бачачи перед собою. Христос сидить на холодних сірих каменях, пустельний ґрунт мертвий, і тому здається, що сюди не ступала нога людини. Уже обрій зажеврів ранковим сонцем, природа готується зустріти світанок, і тільки він байдужий до всього, невідступна думка переслідує його. Сліди болісних і глибоких переживань викарбувалися на Його втомленому зажуреному обличчі, тягар дум немовби ліг на Його плечі. Голова схилилась, погляд повний напруженої думки. Христос сприймається як жива статуя серед мертвих скель; тим самим зображення реалізує словесну метафору: «скам’янів у роздумах». Виразним є весь силует, і обличчя із глибоко запалими очницями, і міцно сплетені кисті рук.
Композиція картини аскетично проста: лінія обрію ділить площину полотна майже навпіл; фігура Христа, одночасно й пануючи в просторі полотна, і, незважаючи на самотність, перебуваючи в гармонії із суворою природою, утворює форму хреста. Ноги Христа зранені об гострі камені, руки болісно стиснуті, над схиленою головою незримо збігає час (Мт. 4:3-10).
Виснажена постать Христа передає не лише страждання, але й виражає неймовірну силу волі та готовність зробити перший крок на кам’янистій дорозі, що веде до Голгофи. Подібно до того, як посеред холоду й мороку пустелі народжується світло, так усередині зображеної людини народжується воля до подолання мороку й хаосу навколишнього життя (Мт. 4:11).
«На запитання глядачів: «Це не Христос, звідки ви знаєте, що Він був таким?» — я дозволяв собі відповідати: але ж і справжнього, живого Христа не впізнали», — писав Крамськой.
На початку 1873 р. Крамськой, довідавшись, що Рада Академії мистецтв вирішила присудити йому звання професора за картину «Христос у пустелі», пише лист у Раду про відмову від звання, залишаючись вірним юнацькій ідеї незалежності від Академії. Звання професора Крамському присуджено не було.
Крамськой одержав кілька пропозицій продати картину. П. М. Третьяков став першим, кому художник назвав свою ціну — 6000 рублів. Третьяков відразу ж приїхав і придбав її, не вагаючись.
Отже, зображуючи євангельський сюжет, художник втілив у картині свої роздуми про вибір істинно людського життєвого шляху в аморальному суспільстві, про складність, але й необхідність жити за велінням совісті й любити людей.
Спокуса Христа витлумачена Крамським як проблема, що постає перед кожною людиною у формі моральної альтернативи: поступитися злу чи перемогти його, жертвуючи собою, тому що третього не дано. Образ Христа — це образ чисто людського сумніву й страждання, і всі художні засоби вжиті для того, щоб психологічна вірогідність досягла ступеню самовираження. Треба віддати належне тверезості авторської самооцінки: «Це великий ризик — братися за такі завдання, я знаю. Велика Людина вимагає й великої картини…»
Коли скрутні обставини, незгоди чи втрати роблять життя вкрай важким і нестерпним, звернімо свій погляд на Христа. І нехай наша віра зміцніє настільки, щоб ми могли в життєвій пустелі усвідомити свою єдність із Ним. Христос здолав спокусу, і Його перемогою ми сильні. «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).

Людмила Соловйова
«Слово вчителю» № 3/2016
https://slovovchitelyu.org/rubrik/art/kramskoj-hrystos-u-pusteli/
 

8. «Нагірна проповідь», Блох Карл Генріх (1834–1890)

Дата створення: 1877 р.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 104×92 см
Біблійна основа: Мт. 5:1–48; Лк. 6:17–22
Оригінал: Музей національної історії Данії, Гіллеред

Сюжет
На картині зображена відома подія, описана в Євангеліях від Матвія і від Луки. Згідно з біблійною розповіддю, Ісуса Христа завжди супроводжував великий натовп, люди бажали чути Його науку. Одного разу Він піднявся на гору, щоб навчити Своїх учнів і весь народ заповідей любові.

Опис
Дія відбувається на горі. Гора має символічне значення духовного сходження, прагнення досконалості. Художник зображує ранній ранок, сонце, що сходить, обдаровує своїм світлом гірські вершини, забарвлюючи їх у ніжно-рожевий і бірюзовий кольори. На гострому гірському уступі сидить Ісус Христос у синьому плащі та червоному гіматії, які символізують Його Божественну і людську природу.
Якщо у старозавітні часи Десять заповідей, дані ізраїльському народу, мали заборонний характер і поступово навчали народ, готуючи його до приходу Спасителя, то тепер очікуване відбулося: Син Божий прийшов у світ, щоб спасти рід людський. На картині художник виділяє Христа серед учнів, що розташувалися поруч: Його постать велична, погляд водночас і лагідний, і суворий. Піднята вгору рука – типовий жест оратора. Учні уважно слухають Його слова, які сповіщають про Царство Боже. Деякі з них стоять, інші сидять біля ніг Спасителя. Тут присутній і народ ізраїльський, що прийшов послухати Учителя. Кожен дивиться на Спасителя, Його слова стосуються кожного з присутніх, проте вони сприймають проповідь по-різному: на обличчях одних людей задумливість, в інших – радість і захоплення, інші ще мають сумніви, намагаючись повірити.
Христос навчає заповідей блаженства, любові до Всевишнього та ближніх. Але виконання сказаного вимагає смирення перед Творцем, роботи розуму та серця, готовності слідувати за Вчителем. Сам Господь на картині зображений лагідним і люблячим Пастирем. Він Своїм прикладом, а не тільки на словах, показує, яким є життям того, хто очікує Царства Божого.

Історія
Картина «Нагірна проповідь» є частиною циклу картин на біблійні сюжети, написані художником для прикраси молитовного залу королівського палацу Фредеріксборг. Художник працював на замовлення данського підприємця та мецената Я. К. Якобсена, який оплачував відновлення будівлі після пожежі. На виконання цього циклу робіт у художника пішло чотирнадцять років. Полотна були написані за основними моментами життя Ісуса Христа і охоплювали весь Його земний шлях від народження і до хресної смерті.
 

9. «Зцілення в купальні Віфезда», Блох Карл Генріх (1834–1890)

Дата створення: 1883 р.
Техніка: олія
Матеріал: мідь
Розмір: 104×84 см
Біблійна основа: Ів. 5:1–16

Сюжет
На картині зображена сцена зцілення розслабленого, про яке розповідає Євангелія від Івана. В Єрусалимі біля Овечої брами була купальня, що називалася по-єврейському «Віфезда», що в перекладі означає «дім милосердя». Вода в цю купальню збиралася з цілющого джерела, «бо ангел Господній часами спускався до купальні, і порушував воду, і хто перший улазив, як воду порушено, той здоровим ставав, хоч би яку мав хворобу» (Ів. 5:4).
У критих галереях купальні було безліч хворих людей, які чекали на порушення води. Серед них був один чоловік – розслаблений, який страждав від недуги тридцять вісім років. Сам він не міг рухатися, і не було нікого, хто допоміг би йому спуститися до джерела, однак він терпляче чекав на можливість зцілитись, покладаючись на Бога. Одного разу Ісус Христос, проходячи з учнями повз цілюще джерело, побачив цього нещасного. Розслаблений розповів Христу про свою біду і був зцілений.

Опис
Перед поглядом глядача постає зображення купальні Віфезда, у центрі — басейн з цілющою водою, а довкола нього зібралися стражденні, які чекають на рух води. В одному з аркових прольотів бачимо невеликий намет, в якому перебуває розслаблений, чекаючи на диво. Цей імпровізований навіс спорудили жалісливі люди для того, щоб сховати його від палючого сонця. Вони по-своєму виявили частку милосердя, але не здогадалися, щоб піднести хворого до купальні – кожен думав про себе, про своїх рідних та близьких, оскільки зцілювався лише той, хто першим увійде у воду. Їхнє милосердя було неповним, і ось Господь, побачивши цього хворого, показує не просто чудо зцілення, а дає учням урок справжнього милосердя.
Художник зображує Спасителя не в центрі полотна, а обабіч. Велична постать Ісуса Христа в довгому білому одязі розташована біля колони, поряд з якою споруджено намет для хворого. Ісус піднімає потемнілу від часу грубу тканину, під якою лежить паралізований. Ми не бачимо обличчя розслабленого – воно приховано під пологом намету, але його скалічені ноги, змучене хворобою тіло свідчать про страшну болісну недугу: він не може рухатися і день у день молить Бога про зцілення. Поруч нього є інші хворі, але вони не звертають уваги на розслабленого, оскільки він лежить давно і вони вже звикли до його присутності. Хтось підносить йому питво і їжу, хтось укриває від сонця, але, на жаль, ніхто не поспішає опустити його першого у воду, тому що в цей момент думають про себе та своїх близьких. Бачачи віру хворого, Спаситель благословляє його словами: «Устань, візьми ложе своє — та й ходи! »(Ів. 5:8). І життя повертається в тіло розслабленого, і він одразу ж встає. Учні, які перебувають поруч з Учителем, зі здивуванням спостерігають цю сцену: як таке могло статися? Але справжня любов, позбавлена корисливості, та гаряча віра здатні здійснити найдивовижніше чудо.

Про автора (з сайту https://sverediuk.com.ua/zhittya-i-smert-isusa-hrista-danskiy-hudozhnik-karl-genrih-bloh/)
Карл Генріх Блох, данський живописець, народився 23 травня 1834 року в Копенгагені в сім’ї комерсанта Йоргена Петера і Емілі Блох. Батьки хотіли, щоб у сина була серйозна професія – вони бачили його офіцером у військово-морському флоті. Але Карла цікавив тільки живопис, і він наполіг на тому, щоб вивчитися на художника. 1849 року він вступає в Royal Danish Academy of Art, де через 3 роки його нагороджують малою срібною медаллю за один з його малюнків. Данський меценат JC Jacobsen запропонував Блоху написати 23 картини для молитовного залу в реставрованому після пожежі замку Крістіанборг. Це був величезний проєкт, що мав на меті проілюструвати життя Господа. Блох працював над ним близько 14 років. Блох є одним із найбільших художників, які відображали на своїх полотнах життя і смерть Ісуса Христа. У 1888 році йому була надана висока честь – було запропоновано розмістити свій автопортрет в галереї Uffizi у Флоренції. Карл Блох зустрівся зі своєю майбутньою дружиною, Альмою Трепка, в Римі, де вони одружилися в травні 1868 року. На жаль, цей шлюб, хоча й був дуже щасливим, але не був довгим – його дружина померла досить молодою – у січні 1886. Горе від втрати дружини підкосило здоров’я художника, до того ж на його руках залишилося вісім дітей. Карл Блох ненадовго пережив свою дружину, він помер від раку 22 лютого 1890 року.
 

10. «Повернення блудного сина», Рембрандт Харменс ван Рейн (1606–1669)

Дата створення: 1666–1669 рр.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 260×203 см
Біблійна основа: Лк. 15:11–32
Оригінал: Ермітаж, С.-Петербург, Росія

Сюжет
Картина «Повернення блудного сина» – це осмислення видатним голландським живописцем біблійної притчі й водночас своєрідна сповідь, підсумок його життя. Це остання картина Рембрандта, написана за рік до смерті.
На полотні зображено фінальний епізод притчі, коли блудний син повертається додому. «І встав він і пішов до батька свого. І як він був іще далеко, побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його», а його старший праведний брат, що залишався з батьком, розсердився і не хотів увійти.

Опис (1-й варіант)
Ця картина Рембрандта – класичний приклад композиції, де головне сильно зміщене від центральної осі для найбільш точного розкриття основної ідеї твору. Головне в картині художник виділяє світлом, зосереджуючи на ньому нашу увагу. Композиційний центр розміщений майже на краю картини і врівноважується чітко виписаною фігурою, розташованою праворуч.
У лівій частині картини зображений спиною до глядача молодший син, що стоїть на колінах. Його брита, ніби в каторжника, голова та пошарпаний одяг свідчать про глибину його падіння. Лише комір зберігає натяк на колишню розкіш. Туфлі зношені, причому — зворушлива деталь — одна впала, коли син ставав на коліна. Обличчя молодшого сина нам не видно, але в усьому його образі відчувається покаяння. Зате дуже добре видно обличчя батька, у якому немає ніякого докору, глузування, лише співчуття та прийняття. Батько біг назустріч синові, а тепер ніжно обіймає його. Дві руки на спині – одна чоловіка, друга жіноча, синтез добра та суворості. Тверда рука батька та любляча рука матері.
Сцена зустрічі батька та сина відбувається на очах кількох свідків, але хто вони — залишається загадкою. Жінка в лівому куті картини має червоний медальйон у формі серця. Можливо, це зображення матері блудного сина.
Дві фігури праворуч на задньому плані, розташовані в центрі, важче піддаються відгадці. Молодий чоловік з вусами може бути другим, слухняним братом, або ж гостем. Існує припущення, що насправді старший брат — це постать, яка обіймає колону. Причому, можливо, це не просто колона — формою вона нагадує стовп Єрусалимського храму і може цілком символізувати собою стовп Закону, і те, що праведний брат за нею ховається, набуває символічного звучання. Його обличчя незадоволене, він однозначно не схвалює того, як батько приймає його брата.
На передньому плані, можливо, слуга, який має кращий вигляд, ніж блудний син. Його постать відіграє важливу роль у композиції та написана майже так само яскраво, як основні дійові особи. Його обличчя висловлює співчуття, а дорожній плащ та палиця в руках наводять на думку, що це, можливо, самотній мандрівник. Деякі дослідники вважають, що саме він — старший син. Однак це дещо не збігається з віковою характеристикою
новозавітного персонажа, хоча він також бородатий і одягнений, як батько. Втім, цей багатий одяг — також спростування версії, оскільки згідно з Євангелією, почувши про повернення брата, він прибіг прямо з поля, де, найімовірніше, був у робочому одязі.
Існує ще й така версія, що дві постаті в правій частині картини: юнак у береті і чоловік, що стоїть, — це ті самі батько і син, які зображені на іншій половині, але тільки до
відходу блудного сина з дому. Тоді полотно як би поєднує два хронологічні плани.
Хай там як, центром картини є батько і син. В особі батька автор відображає люблячий характер Бога, а блудний син – це він сам. Свого часу Рембрандт мав успіх і гроші, але все це розтратив, змарнував і опинився в боргах. Він помирав у бідності та самоті (раніше померли його дружина та син). У сина на картині на боці висить фамільний меч, який він все ж таки не продав; це все, що в нього залишилося з батьківського дому. Так і у Рембрандта наприкінці його життя залишився лише талант від Бога.
Багато людей, які вчитувалися в цю біблійну історію і вдивлялися в цю картину, дійшли висновку, що й вони схожі на цього блудного сина. Адже всі ми завинили перед Небесним Батьком і часто бездумно витрачаємо те, що отримали від Нього: здоров’я, сили, здібності, час. Але якщо в нас залишилося останнє, хоч і найменше, — віра, варто повернутися до Батька, Він, сповнений любові та милосердя, простить і прийме.
 
Опис (2-й варіант)
Одним із чудових зразків живописного втілення Христових притч є картина Рембрандта «Повернення блудного сина», написана 1668 р. Рембрандт Харменс ван Рейн (1606–1669) — великий нідерландський художник і гравер, найвидатніший представник золотого віку нідерландського живопису.
Полотно «Повернення блудного сина» — найвідоміший твір автора на релігійну тему. Картина вражає своєю реалістичністю, грою світла й тіней і композицією. Проживаючи в Амстердамі, художник не раз стикався з представниками єврейської общини й, вірогідно, від них узяв ідею для написання картини. Адже, незважаючи на те, що на ній зображено Христову притчу, ідея Батька і сина — це ідея не лише Христа та грішника, але й Бога та єврейського народу, що відвернувся, як і блудний син, від свого Отця.
Та це не єдина картина Рембрандта на цей сюжет. 1635 р. він написав картину «Блудний син у таверні», що відображає походеньки молодого гульвіси; пізніше (1636 р.) — офорт, а в 1642 р. — малюнок (він зберігається в музеї Тейлора в Гарлемі). Власне створення картини огорнене таємницею, уважають, що вона написана в останні роки життя відомого майстра, хоча деякі знавці мистецтва датують її 1661 або 1663 рр.
Зміст цієї притчі досить відомий: молодший син вирішив відділитися від батька й жити своїм життям. Для цього він попросив віддати його частку спадку (і таким чином непрямо заявив, що батько для нього вже вмер. Адже спадок він міг отримати лише після смерті батька). Отримавши своє, молодий чоловік пішов у далекі краї, де розтринькав усі кошти на «радості життя». А опісля, коли в тім краю настав голод, найнявся пасти свиней, щоби хоч якось прогодуватись. Для єврейських слухачів цей учинок був верхом (чи глибиною) падіння єврея: адже згідно із законом свиня була нечистою твариною. Так Христос показав, що, почавши падати, молодий чоловік опустився на самісіньке дно.
І ось там, серед смороду тварин, молодик опам’ятався й вирішив повернутися до батька, щоби хоч рабом, але жити з тими, кому він був дорогий. Проте батько сам вибіг назустріч блудному синові й, обійнявши, прийняв його як воскреслого із мертвих, пробачаючи всі гріхи та прикрості, яких завдав йому його безталанний син. Притча розкриває значення безумовної Божої любові до тих, хто, усвідомивши свою гріховність, хоче прийти до Бога й жадає отримати прощення своїх гріхів.
Рембрандт традиційно підходить до зображення персонажів цієї притчі. Він, як і інші художники, зображує блудного сина в лахмітті, що стоїть на колінах перед своїм батьком. Правда, батько зображений сліпцем, який обмацує свого сина, щоби пересвідчитись, що це його дитя. (Проте в Євангелії від Луки, 15 розділ, 20 вірш, сказано, що «батько вгледів його, і переповнився жалем», тобто Рембрандт дозволяє собі вільне трактування сюжету.) І це він робить умисно. Бо, на відміну від інших художників, які поряд із цим зображують нову одежу, яку батько подає синові, старшого брата, який заздрісно дивиться на подію, або телятко, яке ведуть на заколення для святкового столу з нагоди повернення блудного сина, Рембрандт акцентує увагу на психологічному стані батька і сина.
Вони є головними дійовими особами події, центром полотна. Решта персонажів, хоч і прописані, проте перебувають у напівтіні. Таким чином автор стверджує, що свідки цієї події — лише спостерігачі цього дійства безумовної любові. Художник підкреслює глибину розкаяння молодого гульвіси й невимовну любов батька, який готовий прийняти свого сина таким, який він є. Алегорично це полотно нагадує нам про те, що Бог готовий прийняти нас такими, які ми є, якщо ми готові прийти до Нього й визнати, що наше життя без Нього — це лише постійне рабство й поневіряння, яке нічим не краще за життя свиней.

Олег Блощук
"Слово вчителю", № 2/2014
https://slovovchitelyu.org/journal/nom28/chotyry-kartyny/
 

11. «Христос у Марти і Марії», Семирадський Генріх (1843–1902)

Дата створення: 1886 р.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 191×302,5 см
Біблійна основа: Лк. 10:41–42
Оригінал: Державний Російський музей, Санкт-Петербург, Росія

Сюжет
Сюжетом картини стала євангельська історія про те, як Христос, прийшовши в село Віфанію, зупинився у сестер Марти та Марії. Обидві сестри зустріли Христа з радістю. Марія сіла біля ніг Спасителя і слухала Його. Марта ж дбала про велике частування. Помітивши, що сестра не бере участі у її турботах, Марта підійшла до Христа зі словами: «Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла» (Лк. 10:40 ). На що Христос відповів: «Марто, Марто — турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї» (Лк. 10:41–42).

Опис
Марія сидить біля ніг Христа і всім серцем сприймає проповіді Вчителя. У глибині дворика на сходах зупинилася її старша сестра Марта, яка клопочеться по господарству на честь великого Гостя. Ця наповнена незвичайною гармонією сцена відбувається у саду, серед старих олив. Сонце висвітлює невеликий простір, на сходах воркують голуби, довкола умиротворена тиша полуденної спеки. У тіні розлогого дерева сидить Спаситель, поряд з Ним Марія, що опустилася на коліна й уважно слухає Його повчання. Біля неї кущ запашних троянд.
Цей простий і, здавалося б, побутовий мотив сповнений внутрішнім змістом: голуби – символ Святого Духа, благословення, дива. Троянда – символ любові, жертовності та благодатної сили Христової науки.
 

12. «Христос і багатий юнак», Гофман Генріх Фердинанд (1824–1911)

Дата створення: 1889 р.
Техніка: олія
Матеріал: дошка
Розмір: 10×14,5 см
Біблійна основа: Мт. 19:16–30; Мк. 10:17–31; Лк. 18:18–30.
Оригінал: Ріверсайдська церква, Нью-Йорк. США

Сюжет
На картині художник зобразив євангельську сцену бесіди Спасителя з багатим юнаком. Якось до Ісуса підійшов багатий юнак і запитав, що йому треба зробити доброго, щоб мати вічне життя. Ісус відповів, що для цього йому потрібно виконувати заповіді Господні. Юнак сказав, що виконує всі заповіді, а на запитання «які?» перерахував деякі з них. Відтак юнак запитав: «Це я виконав все. Чого ще бракує мені?» Ісус каже йому: «Коли хочеш бути досконалим, — піди, продай добра свої та й убогим роздай,— і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною. Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, — бо великі маєтки він мав. Ісус же сказав Своїм учням: «Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне» (Мт.19:20–23).

Опис
Художнику майстерно вдалося передати бесіду Спасителя з юнаком. На картині ми бачимо, що Христос, розмовляючи з ним і знаючи про його багатство, вказує на двох бідних людей, які з надією дивляться на молодого чоловіка, чекаючи від нього допомоги. Це жінка з чоловіком похилого віку, ймовірно її батьком. Старий сильно виснажений і не може ходити, жінка підтримує його під руки, з надією чекаючи на милостиню від юнака. Але хлопець не помічає цих людей, відвернувшись у інший бік. У погляді Спасителя, у Його спокійному виразі обличчя, позі та жесті рук, які вказують на страждальців, передано любов і співчуття до людей. У позі та виразі обличчя юнака проглядається глибокий сумнів — він явно не готовий до заклику роздати своє багатство бідним. Фігура його трохи розслаблена, погляд байдужий. Звикнувши до багатства, приліпившись до нього всією душею, він не розуміє справжнього скарбу — життя слідування за Христом, з Христом, у Христі. Але саме до цього закликає Христос — іти за Ним може лише той, хто готовий служити Богу і ближньому, хто не приліплюється до земних скарбів, а здобуває справжні скарби, які неможливо придбати за гроші.
Христос традиційно зображений у червоному хітоні та синьому гіматії, кольори Його одягу мають символічне значення: синій – символ Божественної природи, червоний – людської. Синій також символізує небо, тоді як червоний – страждання. Темноволосий хлопець навмисно повернутий художником спиною до глядача, він одягнений у пишний багатий одяг, прикрашений вишитим орнаментом. Він є уособленням людей, які ні в чому не мають потреби, не знають, що таке важка праця і бідність.
Виникає запитання: а як же він до цього часу виконував Божі Заповіді? – Напевно, як і всі ми, лише думаючи, що виконує. Зважаючи на це, не варто звеличуватися власними добрими справами, бо всі ми спасенні «благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий, не від діл, щоб ніхто не хвалився» (Еф. 2:8–9). Це сталося завдяки спокутній смерті Господа Ісуса Христа за гріхи наші, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Ми, зі свого боку, лише можемо з вдячністю і з вірою прийняти цей Божий дар та провадити решту свого земного життя «в усякій побожності та чистості» (1 Тим. 2:2). Це і є слідуванням за Христом.
 

13. «Христос благословляє дітей», Ансіо Антуан (1764–1840)

Дата створення: 1820 р.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 111×143 см
Біблійна основа: Мт. 19:13–15; Мк. 10:13–16; Лк. 18:15–17.
Оригінал: Версальський палац, Франція

Сюжет
На картині художник звертається до відомого епізоду, записаного, зокрема, в Євангелії від Марка: «Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; учні ж не допускали тих, хто приносить. Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: Пустіть дітей приходити до Мене і не перешкоджайте їм, бо таких є Царство Боже. Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя, той не ввійде до нього. І, обійнявши їх, поклав на них руки і благословив їх» (Мк. 10:13–16).

Опис
На картині бельгійського художника-історика і портретиста Антуана Ансіо зображено Ісуса Христа, що сидить на невеликому пагорбі під тінню пальмових дерев. Поряд з Ним молоді матері, які прийшли з дітьми послухати Його проповідь. Вони з надією дивляться на Христа, просячи благословення для своїх дітей. Відомо, що Господь любив дітей. Художник зумів передати милосердя та ніжність, які відбиваються у погляді Христа. Одне немовля стоїть поруч із Ним із благоговійно складеними руками, інші діти з цікавістю слухають Його: їхні чисті та ніжні душі відкриті Божественному Слову, на обличчях дітей непідробний інтерес та радість. Спаситель ласкаво розмовляє з дітьми, однією рукою Він майже торкається голови темноволосого хлопчика, інша рука простягнута до матері, яка трепетно дивиться на Спасителя, що говорить, намагаючись вловити кожне Його слово…
Господь постає тут не тільки як Учитель, але і як люблячий Батько. Можна побачити, що діти, які часто цураються незнайомців, самі тягнуться до Ісуса, подібно до молодих паростків, що розпускаються на сонці.
Жінки з малюками на руках і старшими дітьми стоять в очікуванні благословення від Господа. Позаду Нього стовпилися учні. Вони ніби збентежені і дивуються, чому Спаситель так багато уваги приділяє дітям. Апостол Іван з благоговінням дивиться на цю зворушливу сцену, молитовно схрестивши руки. Інші учні – Петро та Яків – про щось розмовляють між собою, на їхніх обличчях вгадується сумнів у тому, чи потрібно приводити дітей, адже проповідь Христа звернена до дорослих, навчених життєвим досвідом. А маленькі діти... Що вони зрозуміють?
На задньому плані типовий ізраїльський пейзаж, невиразні обриси міста та ніжні відтінки західного неба. Картина дуже колоритна завдяки використанню художником насичених кольорів в одязі людей та Христа. У ній багато світла, ніжних переливів фарб. Побудована в традиції академізму, картина демонструє глядачеві простоту і ясність проповіді Христа, звернену до простих людей.

14. «Динарій кесаря», Тіціан Вечелліо (бл. 1490–1576)

Дата створення: 1516 р.
Техніка: олія
Матеріал: дерево
Розмір: 75×56 см
Біблійна основа: Мт. 22:15–22; Мк. 12:13–17; Лк. 20:19–26.
Оригінал: Галерея старих майстрів, Дрезден, Німеччина

Сюжет
Епізод з динарієм кесаря описаний у трьох Євангеліях — Матвія, Марка і Луки. Дія відбувається в Єрусалимі. Невдоволені викриттями з боку Ісуса, фарисеї вирішили скомпрометувати та занапастити його руками римлян. Для цього вони підіслали до Ісуса своїх учнів з іродіанами, відданими царській владі. Ісусові поставили підступне запитання: «Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсім ні на кого, бо на людське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годиться давати податок для кесаря, чині? Давати нам, чи не давати?» (Мк. 12:14). Питання це було пасткою, сенс якої полягав у тому, що якби Христос сказав платити податі Риму, то його популярність серед юдеїв, що прагнули до незалежності, впала б, і тоді фарисеї змогли б налаштувати проти Нього народ. Якщо ж Христос дав би відповідь, що податок платити не треба, то це було б витлумачено як заклик до бунту проти римської влади. Але Ісус, знаючи лицемірство фарисеїв, попросив показати йому монету і спитав, що на ній зображено. Збиті з пантелику фарисеї відповіли, що на ній зображений кесар. І Христос сказав: «Віддавайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Мк. 12:17). Вражені мудрістю Христа, фарисеї збентежено пішли.

Опис
Видатний італійський художник епохи Відродження Тіціан Вечелліо зобразив на своїй картині лише дві постаті – Христа та фарисея, концентруючись на психологічному стані героїв, які є антиподами один одному. Це підкреслює світло, що падає на фігуру Ісуса Христа, і тінь, яка падає на обличчя фарисея. Христос дивиться на фарисея зверху вниз, однак у його погляді немає невдоволення чи зневаги – погляд його сповнений співчуття і смутку щодо фарисея. Лише кінчиками пальців він вказує на протягнутий йому динарій. Фарисей, навпаки, дивиться на Спасителя знизу вгору, міцно стискаючи в руці монету і напружено чекаючи, що скаже йому Христос, як вийде з цієї скрутної ситуації. Затиснута в руках монета, сережки свідчать про те, що для цієї людини матеріальне – дуже важливе. Тоді як Христос дивиться повз всі ці речі в саме серце людини. Його Царство не від цього світу. Це все другорядне. Насамперед слід шукати Царства Божого і правди Його, як уже сказав Христос у Своїй нагірній проповіді, а про необхідність (а не забаганки) Бог подбає.
Композиція картини лаконічна, тут немає жодних додаткових деталей, а тому ніщо не відволікає від сприйняття зіткнення піднесеного духовного начала, яке втілює Христос, і земного, яке втілює фарисей. Фігура Ісуса, безумовно, домінує на картині і ніби витісняє фарисея за її межі. Благородство, душевна чистота і моральна строгість відображені в спокійному, сповненому гідності повороті голови Спасителя, у його погляді та одухотворених рисах обличчя. Образ фарисея є втіленням низинних якостей грішної людини: злості і підступності, корисливості та лицемірства. Невипадково на його обличчя покладено глибокі тіні.
Тіціан майстерно виявляє кольором духовний стан зображених персонажів – лицемірство фарисея, одягненого в білий одяг, знак чистоти, та червоно-синє вбрання Христа, де синій колір – колір неба, що вказує на Божественність Спасителя, а червоний – колір крові (і водночас царської гідності), що вказує на Його людську природу. Так тут викривається брехня фарисеїв, які намагалися звинуватити Ісуса в тому, що Він не є справжнім Месією, істинним Божим Сином і Спасителем.
Таке зображення Христа і фарисея показує величезну прірву, конфлікт між законницькою етикою і справжньою, жертовною, всеохопною любов'ю, яка виявляється в образі Спасителя.

Історія
Картина була написана на замовлення герцога Феррари Альфонсо д'Есте у 1516 р. Вона прикрашала дверцята шафи з колекцією античних монет у кабінеті герцога – відомого мецената, любителя античних старожитностей. Герцог був борцем з папством, для нього важливим був біблійний постулат: «Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже».
В 1598 картина перейшла в колекцію сім'ї д'Есте в Модені. У 1746 придбана для дрезденського королівського зібрання.
 

15. «Воскресіння дочки Яіра», Рєпін Ілля (1844–1930)

Дата створення: 1871 р.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 229×382 см
Біблійна основа: Лк. 8:40–56; Мк. 5:21–43.
Оригінал: Державний російський музей, Санкт-Петербург

Сюжет
У начальника синагоги Яіра захворіла єдина дочка, він просить Ісуса зцілити її. Ісус іде до нього додому, але дорогою затримується, і дівчинка помирає.
«…Приходить ось від старшини синагоги один та й говорить: «Дочка твоя вмерла, не турбуй же Вчителя!» Ісус же, почувши, йому відповів: «Не лякайсь, тільки віруй, і буде спасена вона». Прийшовши ж до дому, не пустив Він нікого з Собою ввійти, крім Петра, та Івана, та Якова, та батька дівчати, та матері. А всі плакали та голосили за нею... Він же промовив: «Не плачте, не вмерла вона, але спить!» І насміхалися з Нього, бо знали, що вмерла вона. А Він узяв за руку її та й скрикнув, говорячи: «Дівчатко, вставай!» І вернувся їй дух, і хвилі тієї вона ожила...» (Лк. 8:49–55).

Опис
Подивіться на картину. Бачите, зліва лежить померла дівчинка, поруч із нею стоїть Ісус і тримає її за руку? Ісус ще не сказав їй, щоб вона вставала, але зараз скаже і дівчинка встане.
Навколо Ісуса світло. Три свічки, що горять на столі, не можуть дати такого світла. Це саме Господь освітлює все довкола. А світло завжди було символом життя. Де Бог – там життя. Ось, що хотів сказати художник, коли зобразив фігуру Ісуса в ореолі сяйва.
У ногах дівчинки стоїть її мати. Вона в розпачі. Але не так поводиться батько. Подивіться, він усе подався вперед, його очі широко розплющені, губи розтулені, пальці рук міцно сплетені — він весь у напруженій увазі. Він чекає на чудо! Той, хто стоїть за матір'ю, дивиться з цікавістю. А той, що за батьком, – похмурий, він, мабуть, вважає, що недобре турбувати мертвих...
Художник чудово підібрав фарби, щоб ми відчули, який таємничий, похмурий, напружений настрій панував на той час у кімнаті. Він вибрав персонажам такі костюми і зобразив такі меблі, щоб ми зрозуміли, що це будинок багатої людини. А Ісуса одягнув у простий одяг, щоб було зрозуміло, що Господу, Який має владу над життям і смертю, не потрібні царські шати.

Історія
У 1871 році для випускної конкурсної роботи в Петербурзькій академії мистецтв була запропонована тема «Воскресіння дочки Яіра». Переможець нагороджувався Великою золотою медаллю та правом шість років за державний кошт жити й навчатися за кордоном.
Головними претендентами були два товариші: Ілля Рєпін та Василь Полєнов. В молодості Ілля Рєпін не був глибоко віруючою людиною, тому йому було важко писати на біблійну тематику. Тож спочатку Рєпіну ніяк не вдавалося написати цю роботу. Але коли до завершення конкурсу залишалося вже зовсім мало часу, одного вечора він раптом цілком ясно побачив цю сцену. Він пригадав той настрій і ті переживання, які були в їхній сім’ї, коли померла його улюблена сестричка Устя, їй було 14 років. Художник знову відчув ту атмосферу в домі, коли все якось потемніло, стиснулося в горі та смутку. І тоді тема воскресіння стала для нього близькою і жаданою.
Вранці він стер ганчіркою всю свою чотиримісячну роботу, взяв вугілля й почав писати заново. «Полотно почало втягувати мене своїм похмурим тоном. До вечора моя картина була вже така вражаюча, що в мене самого проходило якесь тремтіння по спині», — писав згодом автор. Щоб постійно перебувати у потрібному трагічному стані, він просив свого брата Василя, учня консерваторії, грати йому «Місячну сонату» Бетховена. «Музика переносила мене до мого полотна, я насолоджувався цими звуками до нескінченності, вони зворушували мене до сліз».
 

16. «Христос і грішниця» («Хто без гріха?»), Василь Полєнов (1844–1927)

Дата створення: 1888 р.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 325×611 см
Біблійна основа: Ів. 8:1–11
Оригінал: Державний російський музей, Санкт-Петербург

Сюжет
В основу сюжету картини покладено епізод з Євангелії від Івана. Книжники і фарисеї привели до Христа жінку, схоплену в перелюбі, і, спокушаючи Його питали: «Оцю жінку, Учителю, зловлено на гарячому вчинку перелюбу. Мойсей же в Законі звелів нам таких побивати камінням. А Ти що говориш?» (Ів. 8:4–5). На їхню думку, якби Христос виявив до неї милосердя і сказав, що її не треба вбивати, Його б звинуватили в порушенні Мойсеєвого закону, а якби Він сказав, що треба виконати закон і каменувати перелюбницю, Він став би порушником римського закону, який забороняв юдеям застосовувати смертну кару. Але Господь вчинив зовсім інакше, не так, як того очікували Його спокусники. «А коли ті не переставали питати Його, Він підвівся й промовив до них: «Хто з вас без гріха, — нехай перший на неї той каменем кине». І Він знов нахилився додолу, і писав по землі. А вони, це почувши й сумлінням докорені, стали один по одному виходити, почавши з найстарших та аж до останніх. І зоставсь Сам Ісус і та жінка, що стояла всередині» (Ів. 8:7–9).

Опис
Картина «Христос і грішниця» Василя Полєнова є масштабним полотном, яке вражає своїм розмахом. Художник писав його під враженням відомої роботи Олександра Іванова «З'явлення Христа народу». Але, на відміну від Іванова, він хотів у своїй картині зробити акцент на моральному аспекті. Христос Полєнова – це насамперед Син Людський, який прийшов до струджених і обтяжених. Напускна праведність фарисеїв на картині протиставляється справжньому милосердю Спасителя.
Дія відбувається при Храмі, у зовнішньому дворику, де зазвичай збиралися прості люди.
Ліворуч на картині зображений Христос, що сидить, Він оточений учнями та іншими людьми, що прийшли до Храму. Ймовірно Він про щось розмовляв з людьми, але Його проповідь була раптово перервана шумом збудженого натовпу, що вів на судилище жінку, взяту в перелюбі. Полєнов дуже точно виразив у пластиці душевний стан молодої жінки. Її внутрішній опір глядач відчуває через стислі кулаки та напружені руки, через витягнуту, як струна, постать. Погляд жінки зляканий, у її зовнішності помітна готовність до каяття.
Натовп з жінкою ми бачимо в правій частині полотна, в композиційному сенсі він урівноважує собою оточення Христа. В очікуванні відповіді Христа завмер натовп, чекають реакції Христа і Його учні.
У композиції картини найбільш виразним є образ Ісуса Христа. Спаситель сидить трохи втомлений, Він одягнений у білий лляний хітон, щось пише на курній землі. У створеному художником образі Христа відчувається Його м'якість, людинолюбство. Поруч стоять збентежені каверзним питанням фарисеїв учні Спасителя, не знаючи що відповісти і як поводитися в цій складній ситуації.
Перед натовпом, у якому перебуває грішниця, виділяються фігури фарисея і садукея. Найбільш лютий фарисей, який, мабуть, і ставить питання Христу. Ліворуч від нього, єхидно посміхаючись, стоїть рудий вгодований садукей. Хоч їхні течії ворогують між собою, у цьому епізоді вони об'єдналися проти Христа.
За словами Полєнова, і не без допомоги його дружини Наталії Василівни, художній критик Олександр Соболєв склав докладний опис картини. З цього опису, зокрема, відомо, що згідно із задумом художника, хлопчик, який сидить на уступі сходів храму, це Марк, один з майбутніх євангелістів. Праворуч від Христа зображений Іван, а зліва Яків, за спиною якого, спершись на посох, стоїть Петро. У тому ряду, що й Петро, бачимо Андрія, Пилипа і Якова Алфеєва, а в другому ряду — Юда, Клеопа і Матвій. Чоловік із напівзакритим обличчям, що стоїть біля кипариса позаду учнів Христа, фарисей Никодим, один із таємних послідовників Христа. На передньому плані, біля плетених кошиків, сидить Марія — мати Марка, а поряд із нею — її служниця Рода. Старий чоловік, що виходить із храму разом із юнаком, — фарисей Гамаліїл, учитель, який згодом, після страти Христа, заступиться в синедріоні за Його учнів-апостолів. Жінка, що стоїть на сходах храму, євангельська вдова, жертовність якої високо оцінив Ісус. Зображений у правій частині картини чоловік, який їде на віслюку, — це Симон Киринеянин, якому в майбутньому судилося нести хрест для розп'яття Христа на Голгофу.

Історія
Художник Василь Полєнов довго не наважувався звернутися у своїй творчості до біблійної теми. Поки не сталося непоправиме: його улюблена сестра серйозно захворіла і перед смертю взяла слово з брата, що він почне «писати велику картину на тему, яку він давно обрав». І він дотримався слова.
Написанню картини передувала ретельна підготовча робота. Оскільки полотно мало мати досить великі розміри — 307 х 585 см, а в Росії таких полотен не випускали, художнику довелося вирушити до Італії і замовляти полотно там. Відтак Полєнов неодноразово відвідував Єгипет, Палестину та Сирію, щоб глибше вивчити звичаї, побут та колорит Юдеї часів Христа. Здійснюючи подорожі на Схід, художник хотів відчути атмосферу біблійних переказів, передавши потім історично правдиву обстановку на полотні.
Загалом за час роботи над цією картиною Полєнов зробив понад 150 попередніх малюнків, ескізів та етюдів, частина з яких сьогодні зберігаються в музеї.
Вперше митець представив свою роботу в лютому 1887 року на XV виставці Товариства передвижників. За первісним задумом, назва картини була іншою — «Хто з вас без гріха?». Полєнов вважав, що ця фраза уособлює ідею всепрощаючої любові до ближнього і моральне самовдосконалення. Але цензори дозволили виставити картину за умови заміни назви на «Христос і грішниця».
Спочатку твір був засуджений критиками, але, як не дивно, полотно вразило імператора Олександра III, який не лише дозволив його демонструвати, а й придбав картину для свого музею. Після створення цієї картини Полєнов розпочав створення цілого циклу картин під назвою «З життя Христа», якому віддав кілька десятиліть невпинних творчих та духовних пошуків. На думку митця, такі твори відповідали запитам часу, духовним потребам людей. Євангельські сюжети дозволяли художнику викрити серйозні моральні проблеми суспільства і проголосити ідею християнської любові до ближнього.

17. «Христос у Гефсиманському саду», Василь Перов (1833–1882)

Дата створення: 1878 р.
Техніка: олія
Матеріал: полотно
Розмір: 157×244,5 см
Біблійна основа: Мк. 14:33–42; Мт. 26:36–46; Лк. 22:39–46; Ів. 18:1.

Сюжет
Сюжет картини «Христос у Гефсиманському саду» оповідає про одну з найдраматичніших сторінок Євангелії — про тяжку душевну боротьбу Спасителя напередодні хресних страждань. Молитва Христа в Гефсиманському саду описана в Євангеліях від Марка, Матвія та Луки, кожна з яких додає нові подробиці, а в Євангелії від Івана згадується одним рядком: «Ісус вийшов із учнями Своїми на той бік потоку Кедрону, де був сад» (Ів. 18:1). Це було місце, де Христос часто перебував зі Своїми учнями.

Опис
На картині Перова немає зображення обличчя Христа. Спаситель тут зображений лежачим ницьма. Саме це положення Ісуса під час молитви описано в Євангелії від Матвія: «І, трохи далі пройшовши, упав Він долілиць, та молився й благав: «Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хочу, а як Ти» (Мт. 26:39). У цій молитві з'явилося велике смирення Христа перед Божою волею.
Художник, відмовляючись від написання обличчя Спасителя, більшою мірою зосередився на виявленні двоїстої природи Христа: Божественної та людської. Фігура Ісуса прописана художником досить об'ємно. Глядач майже фізично відчуває постать Спасителя, Його спину, шию, плечі, розкинуті локони темно-русявого волосся. Кисті Його витягнутих уперед рук напружено зігнуті, подібно до рук людини, яка сповзає зі схилу й марно намагається вхопитися за поверхню землі. Місячне світло висвітлює мертву блідість рук Спасителя, наче душа вже готується залишити це тіло.
Середній план картини представлений потужними стовбурами дерев, гілок яких ми не бачимо, перед нами лише їхні масивні темно-коричневі стовбури, які ніби перегороджують шлях Христа назад, у місто. Уважно придивившись, побачимо, що ці потужні стовбури утворюють величезний хрест, який важким монолітом чекає на рішення Христа.