Втома в служінні?! Ось, невелика пілюля сили

Якось один молодий служитель звернувся до іншого зі словами: «Церква рухається семимильними кроками. Не відставай!»

Існує багато різних ситуацій і зовнішніх причин, чому служитель, рукопокладений або рядовий, «вигорає» в служінні та відстає. Хтось бере на себе непосильну ношу або «тягар», який ніхто на нього не покладав (Мт. 11:28-29), не згідно з дарами, не за покликанням. Хтось, несучи служіння, паралельно продовжує милуватися гріхом, який не хоче залишати. І той гріх, як пробоїна в судні, через яку поступає вода, і тягне корабель на дно, незважаючи на те, що двигун «тримає» крейсерську швидкість. Хтось, в силу вихованого характеру, не може дисциплінувати себе, організовувати, планувати час і, як результат, нести відповідальність.

Не применшуючи різні можливі причини, я хотів звернути увагу на ще одну ‒ невірні очікування від служіння. Які?

1. Що труднощам повинен прийти кінець (на землі)

Нам хочеться вірити, що є якась точка освячення (духовного росту) і служіння, коли труднощі перестануть бути труднощами і служіння піде «як по маслу». З’являться служителі-заступники, надійні, як Тимофій, Єпафродит, Лука і Сила. Ми займемо якесь важливе місце, і залишиться тільки віддавати накази.

Але ми забуваємо, що залишки гріха в християнах все ще огризаються в передсмертних конвульсіях з великою силою і хитрою стратегією. Наш головний триєдиний ворог плоть-світ-диявол (Еф. 2:1-3) продовжує бути головним ворогом. Ми маємо не просто технічні перешкоди в служінні, не просто потрібно виконати програму якісно і виступити в справі професійно. Вибудовуючи церкву і впливаючи на світ, необхідно пам’ятати, що ключова боротьба ‒ духовна (з гріхом), і поле бою ‒ людське серце (всередині), наше власне, по-перше і оточуючих, по-друге.

Тому, коли зовні, як нам здається, механізм служіння працює подібно швейцарському годиннику, не варто обманюватися, думаючи, що його ніколи вже не доведеться «розбирати», «накручувати», «змащувати» і т. д.

Навпаки, правильне очікування полягає в тому, щоб з труднощів з людьми витягувати духовну користь, а не сумувати (бо через відсутність важливої, «невід'ємної» персони механізм програм нашого служіння перестав працювати).

2. Що служіння приносить «щастя»

Радість в служінні або від служіння це не погано (Євр. 13:17). А ось спроба зробити служіння джерелом щастя ‒ помилкове очікування. Але як це відбувається?

Те, що людина стала християнином і отримала нове серце, ще не означає, що у цього нового серця немає ворога, і він не потрапить під вплив цього ворога, і не буде піддаватися спокусам ворога. «Кожен спокушується... власної хіттю (пожадливістю)» ‒ це ж про християн.

Так от, у служителя будь-якого рангу або будь-якої справи, є така властивість ‒ очікувати, що служіння задовольнить цінності, так звані, потреби (Мт. 6:21). Тобто людина може думати, що завдяки служінню зможе досягти успіху, похвали, впевненості в собі, стане авторитетною, більш праведною в очах людей і Бога та багато іншого. І, насправді, «зачепиш» за одного ідола, а там ціла команда «дружбанів». Одне служіння може виражати поклоніння десяткам внутрішніх ідолів. Контроль, повага, визнання, значимість, правота, позиція і багато інших скарбів ‒ лише невелика їх частина.

І велика трагедія втоми служителя трапляється тоді, коли всі ці спроби досягти такого «щастя» закінчаться провалом, а не увінчаються успіхом. Але й це не найбільша біда. Ще гірше далі, коли виявилися проблеми серця, але немає біблійного рішення. Коли людина закриває свою наготу (яка відкрилася) «фіговим листям» своєї праведності, а не праведністю Ісуса Христа. Коли людина не несе відповідальності за свої вчинки і намагається зняти з себе наслідки навіть праведністю Христа (наприклад, в питанні боргів; Христове прощення не знімає з людини відповідальності за матеріальні борги, щоб їх віддати).

Іноді, можливо, людина не захищає себе, але атакує оточуючих, щоб перевести увагу від себе на тих, хто в його очах гірший. Той, хто здається перешкодою моєму щастю в служінні, буде обсипаний безліччю «втішних слів», критикою, плітками і не тільки. Тоді забуте прощення, забуте примирення, забута любов.

Не потрібно думати, що служіння Богу це суща каторга. Істинна радість приходить тоді, коли через усвідомлення та визнання своїх проблем, своєї немічності, своєї слабкості, приходить Божа сила, Божа перемога, Божа слава.

3. Що служіння ‒ запорука стабільності та добробуту

100 % Бог піклується про своїх дітей і праведний ще не сидів з простягнутою рукою. І навіть, якщо потрапить у таку ситуацію, як Ілля, «полетить» навіть слон, щоб принести вам поїсти або риба вискочить з води і «побіжить» до вас, якщо тільки захоче Бог.

Проблемка буває в тому, що ми роздмухуємо свої бажання і надаємо їм значення потреб. Тоді, здається, що Бог не благословляє, що немає успіху служіння, що немає помазання, немає... немає...

Дійсно, часом, можливо, добробут свідчить оточуючим про Божу турботу. Але, також, його відсутність ще не говорить про бездуховність людини і про її лінь. У Писанні ми не знаходимо правила та підстави робити швидкі висновки з цього приводу. Ми бачимо, як багатих християн, так і бідних, хоча і працьовитих.

Павло навряд чи сприймається нами, як ледар. Але йому доводилося жити в дуже різних умовах. І він каже, що навчився жити «і в злиднях і в достатку» (Фил. 4:13).

А як на рахунок Йова? Тут велика пауза... У кожної людини може бути унікальна ситуація і причина, з якою можна розібратися, якщо потрібно. Нам важливо зрозуміти, що не варто очікувати від Бога фінансової стабільності, як ніби Він зобов’язаний віддавати нам матеріально за все «духовне».

Часом комусь і потрібно залишити служіння та піти на ту роботу, яка забезпечить і його, і сім’ю, щоб не «висіти на чужій шиї» (2 Сол. 3). Або, паралельно служінню, «шити намети» (1 Сол. 2).

Але, врешті-решт, нам не можна і протипоказано забувати, що служіння Богу ‒ це не просто добре зроблена або організована справа, а стан серця, який виражається у добрій справі та любові до людей. А найважливіше, що це та справа і та любов, до якої ми покликані Богом і виходить з любові до Нього (Єф. 2:10). Адже, по суті, є дві найбільші заповіді ‒ два найбільші служіння: любити Бога і, як плід, любити людей за Божим зразком любові. А про це іншим разом.

Артем Приступа