Місія ‒ справа кожного християнина! Для когось це багаторічне жертовне служіння всією сім'єю в іншій місцевості, і хто перелічив би цей «відсоток витрат», які переносить сім'я, служитель, дружина, діти? Для інших це літні або зимові місяці служіння допомоги в роботі місіонерської родини! Для третіх ‒ це участь серцем і фінансами для допомоги тим, хто поїхав на місію як наш представник, наш посланець. Слідом за участю серця ‒ йдуть наші молитви; слідом за фінансами ‒ серце, і навпаки ...«бо де скарб ваш, там і серце ваше буде» (Мт. 6:21).
Точно так само, як місіонерська сім'я присвячує себе служінню і жертві, відмовляючись від багатьох благ і стабільності, так само можуть і інші сім'ї брати участь у їх служінні, відмовляючись від законних благ і стабільності, розділяючи служіння своїх посланців на відстані. Одні їдуть, інші посилають, треті підтримують це служіння.
У п'яти розділах Другого послання до Коринтян, з восьмого по дванадцятий, апостол Павло вчить християн Коринфа, і нас з вами, про те, як підтримувати місіонерів ‒ засновників церков у своєму народі, і називає це «служіння святим» (2 Кор. 8:4).
Перш, ніж ми докладно розглянемо біблійну підставу цього служіння, варто відзначити, що в багатьох церквах і міжцерковних об'єднаннях успішно використовується простий метод його здійснення.
Кожна громада, яка бере участь у справі місії, проводить один раз на рік (можна і двічі) церковну місіонерську конференцію, де
- представляється програма місіонерського служіння;
- беруть участь місіонери;
- проводиться звіт про фінанси, що надійшли на місіонерське служіння і їх використання;
- звучить мотиваційне слово про справу місії;
- члени церкви присвячують себе служінню на наступний рік ‒ хто на довгострокове служіння, хто на короткострокову місію, хтось на навчання та підготовку; але всі ‒ підтримкою молитвою і фінансами.
Таким чином, всі члени громади побуджуються до участі в дієвій вірі і практиці, через посвяту на наступний рік суми грошей саме на місіонерське служіння, про яку вони заздалегідь молилися в сім'ї і тут оголошують, заповнюючи і здаючи картку ‒ свою «обітницю віри». Це та сума, яку ми віримо, що Господь дасть нам в майбутньому році, для жертовного служіння на місію, понад нашого звичайного домашнього бюджету і понад десятину для нашої громади.
Іншими словами обітниці віри можна назвати ‒ «благодать в дії». У якій дії? У фінансовій, в обіцянці віри!
Отже, звернемося до Писання.
2 Кор. 8:1-2: «Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам македонським, що серед великого досвіду горя вони мають радість рясну, і глибоке їхнє убозтво збагатилось багатством їхньої щирости…»
Існує думка, що проповідь ‒ це духовне, а фінанси ‒ світське. Але, починаючи з другого вірша подібна ідея розбивається в пух і прах. Виявляється, перебуваючи у величезних скорботах, християни з Македонії перебувають з надлишком в багатстві привітності, тому що вони знають благодать!
2 Кор. 8:3-4: «бо вони добровільні в міру сил своїх, і над силу, засвідчую, із ревним благанням вони нас просили, щоб ми прийняли дар та спільність служіння святим.»Церква переконувала, просила і зобов'язувала взяти фінансовий дар, спрямований святим. Згідно 2 Кор. 8:9, Ісус Христос являє Собою приклад, як необхідно служити фінансово: «Він, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом».Таким чином, Павло мотивує коринтян здійснити пожертву, яку вони раніше обіцяли зробити. І, більше того, спеціально для цього завдання він посилає до них Тита і команду братів. Ці посланці ‒ місіонери церков! «Отож, дайте їм доказа своєї любови й нашого хваління вас перед Церквами!» (2 Кор. 8:24). «Зробіть же це приношення (цю пожертву)!» ‒ іншими словами говорить апостол.
У сучасних умовах це звучить приблизно так: «Люди Владивостоку, я вам скажу, Рівненська церква готується протягом цього року брати участь у вашому служінні. Вони до цього готові ще з минулого року, коли на місіонерській конференції прийняли рішення віри, що будуть підтримувати вас. Більше того, їх досвід надихнув інші церкви».
Місіонерська конференція допомагає заздалегідь підготуватися, щоб все було сплановано на рік. Але, навіщо? І ось відповідь: «Отож, я надумався, що треба вблагати братів, щоб пішли перше до вас та приготували заздалегідь оголошений ваш щедрий дар, щоб був він приготований, як щедрий дар, а не річ примусова» (2 Кор. 9:5).Зауважте, «оголошене» або «обіцяне». Тому ми кажемо: «обітницю віри». Зачекайте, навіщо обіцяти? Візьми і дай. Але це не один раз, це протягом року. Тоді, що потрібно пообіцяти? Як я можу пообіцяти? Я не знаю, що буде. Але ми ж говоримо про благодать у дії, благодать, яка реально діє, включаючи фінансову сферу. І Христос показав цей приклад.
2 Кор. 9:6: «А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме!»
Тут мова йде про служіння в благодаті, де ми сіємо і жнемо, де ми даємо обіцянку по вірі, а Господь зрощує плід в дії, це Його благодать.
Ще одне важливе слово в 2 Кор. 9:8: «А Бог має силу всякою благодаттю вас збагатити». Якою «всякою»? Благодать же одна ‒ та, що рятує! Благодать «всяка», вона наповнює все життя і включає фінанси, матеріальну сферу. Продовження: «щоб ви збагачувалися всяким добрим учинком…». Ось навіщо нам потрібна благодать, щоб ми мали можливість служити, підтримувати, спрямовувати та благословляти, ось дія благодаті в конкретному прояві, включаючи матеріальну сферу.
Зверніть увагу, що Павло не соромився говорити про фінанси прямо і конкретно. Він також розраховував, що в міру духовного зростання збільшиться і матеріальний внесок віруючих в проповідь Євангелія по всьому світу, а не тільки в розвиток власної церкви. І мова не про чиїсь інвестиції, не іноземні, а про твої і твоєї церкви!
2 Кор. 9:11-14: «...щоб усім ви збагачувались на всіляку щирість, яка через нас чинить Богові дяку. Бо діло служіння цього не тільки виповнює недостачі святих (не тільки підтримує місіонерів), але й багатіє багатьма подяками Богові. Досвідченням цього служіння вони хвалять Бога за послух Христовій Євангелії, що ви визнаєте її, та за щирість учасництва з ними й усіма, вони за вас моляться й тужать по вас із-за дуже великої Божої благодаті на вас». Ви бачите досвід цього служіння взаємодії церкви, розвитку Тіла. Церкви сповнюються вдячністю Богові, гімнами, радістю про дію благодаті. Це не просто ми взяли і дали, ні, Бог втілив дію посіяного і дав рясний плід і помножив те, що ми зробили, це Його благодать, і вона прославлена. «Дяка Богові за невимовний дар Його!» (2 Кор. 9:15).
У 10 розділі вводиться новий термін, дуже важливий в цій ситуації, Павло про себе каже: «Ми ж не будем хвалитись над міру, а в міру мірила, що його Бог призначив на міру для нас, щоб і до нас досягти. Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли ми до вас, бо ми досягли аж до вас із Євангелією Христовою. Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію, що як буде рости ваша віра, то за нашим мірилом сильно звеличимося ми між вами, щоб і в дальших за вами країнах звіщати Євангелію, а не хвалитись готовим, як це чужі твердять. А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі!» (2 Кор. 10:13-17). Що ж це за новий термін або поняття місіонерське? Павло каже, що є «міра мірила». Мірило ‒ це те, що відміряне мені, це міра, визначена Богом для церкви. Павло каже: «Бо ми не розтягуємося над міру, ніби не досягли», як ніби ми перетрудилися. Ні, ми по благодаті Божій робили те, що повинні були робити, і виконали ось цей спадок Божий, виконали Його завдання. А тепер? «Ми не хвалимось над міру у чужих працях, але маємо надію». У ваших пастирів є надія на вас. У чому? «що як буде рости ваша віра, то за нашим мірилом сильно звеличимося ми між вами», тобто поетапно розвивати і множити місіонерський рух.
Друзі, не розраховуйте, що хтось один буде жертвувати, жертвувати, жертвувати, а ви поки просто по-джентельменськи поступитеся. Справа розшириться тільки після того, коли ваше «мірило» буде розширюватися.
2 Кор. 11: 7-12: «Чи я гріх учинив, себе впокоряючи, щоб підвищити вас, бо я Божу Євангелію благовістив для вас дармо? Оббирав я інші Церкви, приймаючи плату для служіння вам. А коли я прийшов до вас і терпів недостачу, то нікого я не обтяжив. Бо мій нестаток поповнили брати, що прийшли з Македонії; і в усьому беріг я себе, щоб не бути для вас тягарем, і збережу. Як правда Христова в мені, так оця похвала не замовчана буде про мене в країнах Ахаї. Для чого? Тому, що я вас не люблю? Відомо те Богові! А що я роблю, те й робитиму, щоб відтяти причину для тих, хто шукає причини, щоб у тому, чим хваляться, показались такі, як і ми».Знову-таки, у сучасному контексті це може звучати таким чином. Приїжджає ваш місіонер в Туву і починає працювати, і він каже, що ви мене будете за це засуджувати, що я у вас безоплатно працюю, я від вас нічого не чекаю, я розумію, що у вас ще віри немає, готовності немає, участі ніякої немає, і я в служінні своєму діяв безоплатно. Хтось бере цей вірш і перекручує, каже, що місіонери повинні працювати безоплатно, не повинні нічого отримувати, жити на сухарях. Неправда, тут сказано далі: «Оббирав я інші Церкви, приймаючи плату для служіння вам. А коли я прийшов до вас і терпів недостачу, то нікого я не обтяжив» (2 Кор. 11:8). Тобто, так, дзвонив у Рівне, писав, але вас я не чіпав. Чому? Ми побачимо це далі, це ясне розуміння, що є направляюча сторона і є приймаюча сторона. У приймаючій стороні безоплатно, а направляюча сторона ‒ підтримує.
2 Кор. 11: 9-12: «Бо мій нестаток поповнили брати, що прийшли з Македонії; і в усьому беріг я себе, щоб не бути для вас тягарем, і збережу. Як правда Христова в мені, так оця похвала не замовчана буде про мене в країнах Ахаї. Для чого? Тому, що я вас не люблю? Відомо те Богові! А що я роблю, те й робитиму, щоб відтяти причину для тих, хто шукає причини, щоб у тому, чим хваляться, показались такі, як і ми».У 12-му розділі ми побачимо ще одну відповідь на питання, яке ми зараз поставили: чому ж він так робить?
2 Кор. 12:14: «Ось утретє готовий прийти я до вас, і не буду для вас тягарем, не шукаю бо вашого я, тільки вас. Не діти повинні збирати маєток батькам, але дітям батьки». Він каже: «Я не буду обтяжувати вас, бо ви ще діти у вірі» (наприклад, тувинці або калмики, або азербайджанці, де робота тільки починається), у вас ще дитяче ставлення, ми розуміємо ваші капризи, і ми не ображаємося, але ми знаємо закон: батьки повинні збирати, батьківська церква вкладається в служіння дітям, а не навпаки.
2 Кор. 12:15-17: «Я ж з охотою витрачуся й себе витрачу за душі ваші, хоч що більше люблю вас, то менше я люблений. Та нехай буде так, тягара я на вас не поклав, але, бувши хитрий, я лукавством від вас брав. Чи я використовував вас через когось із тих, кого до вас посилав?»
Тобто він показує, що у нас не було в цих речах ніяких маніпуляцій, ми розуміли, що в дитячий стан потрібно вкладатися і вкладатися, і вкладатися.
2 Кор. 12:18: «Ублагав я був Тита, і з ним послав брата. Чи Тит використав вас чим? Хіба ми ходили не в одному дусі? Хіба не одними стопами?»
Це підкреслює ще раз, що це не просто була позиція Павла. Він каже: я цьому вчив, це знав Тит, це знали інші брати, у нас був визначений шлях, викладені принципи, і ми стояли в одному дусі і діяли за цими принципами. Тобто у міру вкладання в нову церкву збільшувати там долю на славу Божу і через них також, через їхню жертовність, множити служіння далі і ширше, і при всьому цьому, щоб не було нерівномірності. Сьогодні ваш надлишок ‒ це заповнення їх нестачі, завтра навпаки. Якщо тут криза, то вони заповнять тут, або вони помножать далі і буде всім рівномірно, буде радість і буде успіх у служінні.
Апостол Павло досить багато говорить про фінанси, природно, виникає відчуття, що він нібито виправдовується? Але ні, «Чи ви знову не думаєте, що виправдуємось перед вами? Перед Богом, у Христі ми говоримо, а все, любі, на вашу будову!» (2 Кор. 12:19).
Все це дія Божої благодаті, так служив Христос, так Христос примножує в церквах справу служіння місії. Ці п'ять глав Другого послання до Коринтян ‒ це філософія фінансового служіння місіонерам. Обітниця віри ‒ це те, що Бог примножує, і те, що я обіцяю на майбутній рік. З минулого року готуюся і дивлюся в наступний рік, і віддаю Богу в довірі, що Він дасть. І Бог дає Свою дію благодаті, множить це, і церква стверджується в служінні місіонерів, у спокої і стабільності, тобто на рік є бюджет, все сплановано, і все це для слави Божої.
Ось такий був досвід у нас, так ми дивимося на це служіння, раді, що і ви так дивитеся. Нехай Господь додасть силою Своєю!
З проповіді Семена Бородіна
Пастор церкви «Радісна Новина», м. Москва. Батько 7 дітей, має 15 внуків. З 1989 року розвиває місіонерське служіння, з 1991 року засновував церкву «Дім Євангелія», м. Краснодар та був її пастором. З 1993 року засновував служіння Місіонерського Союзу і неодноразово був його керівником. Служить в розширенні Божого Царства на просторах Росії.
Сайт: http://www.sborodin.com l Facebook: https://www.facebook.com/simon.borodin.3
Обет веры
Миссия – дело каждого христианина! Для кого-то это многолетнее жертвенное служение всей семьей в другой местности, и кто исчислит этот «процент издержек» которые переносит семья, служитель, супруга, дети? Для других это летние или зимние месяцы служения вспоможения в работе миссионерской семьи! Для третьих – это участие сердцем и финансами в помощь тем, кто поехал на миссию как наш представитель, наш посланник. Вслед за сердечным участием – идут наши молитвы; вслед за финансами – сердце, и наоборот… «ибо где сокровище ваше, там и сердце ваше будет» (Мт. 6:21).
Точно так же, как миссионерская семья посвящает себя служению и жертве, отказываясь от многих благ и стабильности, так же могут и другие семьи участвовать в их служении, отказываясь от законных благ и стабильности, разделяя служение своих посланников на расстоянии. Одни едут, другие посылают, третьи поддерживают это служение.
В пяти главах Второго послания к Коринфянам, с восьмой по двенадцатую, апостол Павел учит христиан Коринфа, и нас с вами, о том, как поддерживать миссионеров – основателей церквей в своем народе, и называет это «служение святым» (2 Кор. 8:4).
Прежде, чем мы подробно рассмотрим библейское основание этого служения, стоит отметить, что во многих церквах и межцерковных объединениях успешно используется простой метод его осуществления.
Каждая община, участвующая в деле миссии, проводит один раз в год (можно и дважды) церковную миссионерскую конференцию, где
- представляется программа миссионерского служения;
- участвуют миссионеры;
- проводится отчет о поступивших и использованных на миссионерское служение финансах;
- звучит мотивационное слово о деле миссии;
- члены церкви посвящают себя служению на следующий год – кто на полновременное служение, кто на краткосрочную миссию, кто-то на учебу и подготовку; но все — поддержкой молитвою и финансами.
Таким образом, все члены общины побуждаются к участию для действенной веры и практики, через посвящение на следующий год суммы денег именно на миссионерское служение, о которой они заранее молились в семье и здесь объявляют, заполняя и сдавая карточку – свой «обет веры». Это та сумма, которую мы верим, что Господь даст нам в будущем году, для жертвенного служения на миссию, сверх нашего обычного домашнего бюджета и сверх десятины для нашей общины.
Другими словами обеты веры можно назвать – «благодать в действии». В каком действии? В финансовом, в обещании веры!
Итак, обратимся к Писанию.
2 Кор. 8:1-2: «Уведомляем вас, братья, о благодати Божьей, данной церквам Македонским, ибо они среди великого испытания скорбями преизобилуют радостью; и глубокая нищета их преизбыточествует в богатстве их радушия»
Бытует мысль, что проповедь – это духовное, а финансы – мирское. Но, начиная со второго стиха подобная идея разбивается в пух и прах. Оказывается, находясь в огромных скорбях, христиане из Македонии преизбыточествуют в богатстве радушия, потому что они знают благодать!
2 Кор. 8:3-4: «Ибо они доброхотны по силам и сверх сил — я свидетель: они весьма убедительно просили нас принять дар и участие их в служении святым»
Церковь убеждала, просила и обязывала взять финансовый дар, направленный святым. Согласно 2 Кор. 8:9, Иисус Христос представляет Собой пример, как необходимо служить финансово: «Он, будучи богат, обнищал ради вас, дабы вы обогатились Его нищетою».
Таким образом, Павел мотивирует коринфян совершить пожертвование, которое они ранее обещали сделать. И, более того, специально для этой задачи он посылает к ним Тита и команду братьев. Эти посланники – миссионеры церквей! «Итак перед лицом церквей дайте им доказательство любви вашей и того, что мы справедливо хвалимся вами» (2 Кор. 8:24). «Сделайте же это приношение (пожертвование)!» - иными словами говорит апостол.
В современных условиях это звучит примерно так: «Владивостокцы, я вам скажу, Ровенская церковь готовится на течение этого года участвовать в вашем служении. Они к этому готовы еще с прошлого года, когда на миссионерской конференции приняли решение веры, что будут поддерживать вас. Больше того, их опыт вдохновил другие церкви».
Миссионерская конференция помогает заранее подготовиться, чтобы все было спланировано на год. Но, зачем? И вот ответ: «Посему я почел за нужное упросить братьев, чтобы они наперед пошли к вам и предварительно озаботились, дабы возвещенное уже благословение ваше было готово, как благословение, а не как побор» (2 Кор. 9:5).
Заметьте, «возвещенное» или «обещанное». Поэтому мы говорим: «обет веры». Подождите, зачем обещать? Возьми и дай. Но это не один раз, это в течение года. Тогда, что нужно пообещать? Как я могу пообещать? Я не знаю, что будет. Но мы же говорим о благодати в действии, благодать, которая реально действует, включая финансовую сферу. И Христос показал этот пример.
2 Кор. 9:6: «При сем скажу: кто сеет скупо, тот скупо и пожнет; а кто сеет щедро, тот щедро и пожнет»
Здесь речь идет о служении в благодати, где мы сеем и жнем, где мы даем обещание по вере, а Господь производит плод в действии, это Его благодать.
Еще одно важное слово в 2 Кор. 9:8: «Бог же силен обогатить вас всякой благодатью». Какой «всякой»? Благодать ведь одна, спасающая! Благодать «всякая», она наполняет всю жизнь и включает финансы, материальную сферу. Продолжение: «чтобы вы были богаты на всякое доброе дело». Вот зачем нам нужна благодать, чтобы мы имели возможность служить, поддерживать, направлять и благословлять, вот действие благодати в конкретном проявлении, включая материальную сферу.
Обратите внимание, что Павел не стеснялся говорить о финансах прямо и конкретно. Он также рассчитывал, что по мере духовного возрастания увеличится и материальный вклад верующих в проповедь Евангелия по всему миру, а не только в развитие собственной церкви. И речь не о чьих-то инвестициях, не иностранных, а о твоих и твоей церкви!
2 Кор. 9:11-14: «…так чтобы вы всем богаты были на всякую щедрость, которая через нас производит благодарение Богу. Ибо дело служения сего не только восполняет скудость святых (не только поддерживает миссионеров), но и производит во многих обильные благодарения Богу; ибо, видя опыт сего служения, они прославляют Бога за покорность исповедуемому вами Евангелию Христову и за искреннее общение с ними и со всеми, молясь за вас, по расположению к вам, за преизбыточествующую в вас благодать Божию. Вы видите опыт этого служения взаимодействия церкви, развития Тела. Церкви преисполняются благодарностью Богу, славословием и радостью о действии благодати. Это не просто мы «отстегнули» и дали, нет, Бог произвел действие посеянного и дал обильный плод и умножил то, что мы сделали, это Его благодать, и она прославлена. «Благодарение Богу за неизреченный дар Его!» (2 Кор. 9:15).
В 10 главе вводится новый термин, очень важный в этой ситуации, Павел о себе говорит: «А мы не без меры хвалиться будем, но по мере удела, какой назначил нам Бог в такую меру, чтобы достигнуть и до вас. Ибо мы не напрягаем себя, как не достигшие до вас, потому что достигли и до вас благовествованием Христовым. Мы не без меры хвалимся, не чужими трудами, но надеемся, с возрастанием веры вашей, с избытком увеличить в вас удел наш, так чтобы и далее вас проповедывать Евангелие, а не хвалиться готовым в чужом уделе. Хвалящийся хвались о Господе» (2 Кор. 10:13-17). Что же это за новый термин или понятие миссионерское? Павел говорит, что есть «мера удела». Удел – это то, что отмерено мне, это мера, определенная Богом для церкви. Павел говорит: «мы не напрягаем себя, как не достигшие», как будто мы перетрудились. Нет, мы по благодати Божьей делали то, что должны были делать, и выполнили вот этот удел Божий, выполнили Его задачу. А теперь? «Мы не без меры хвалимся, не чужими трудами, но надеемся». У ваших пастырей есть надежда на вас. В чем? «С возрастанием веры вашей, с избытком увеличить в вас удел наш», то есть поэтапно развивать и умножать миссионерское движение.
Друзья, не рассчитывайте, что кто-то один будет жертвовать, жертвовать, жертвовать, а вы пока просто по-джентельменски уступите. Дело расширится только после того, когда ваш «удел» будет расширяться.
2 Кор. 11:7-12: «Согрешил ли я тем, что унижал себя, чтобы возвысить вас, потому что безмездно проповедывал вам Евангелие Божие? Другим церквам я причинял издержки, получая от них содержание для служения вам; и, будучи у вас, хотя терпел недостаток, никому не докучал, ибо недостаток мой восполнили братия, пришедшие из Македонии; да и во всем я старался и постараюсь не быть вам в тягость. По истине Христовой во мне скажу, что похвала сия не отнимется у меня в странах Ахаии. Почему же так поступаю? Потому ли, что не люблю вас? Богу известно! Но как поступаю, так и буду поступать, чтобы не дать повода ищущим повода, дабы они, чем хвалятся, в том оказались такими же, как и мы».
Опять-таки, в современном контексте это может звучать таким образом. Приезжает ваш миссионер в Тыву и начинает работать, и он говорит, что вы меня будете за это осуждать, что я у вас безвозмездно тружусь, я от вас ничего не жду, я понимаю, что у вас еще веры нет, готовности нет, участия никакого нет, и я в служении своем действовал безвозмездно. Кто-то берет этот стих и перекручивает, говорит, что миссионеры должны работать безвозмездно и не должны ничего получать, жить на сухарях. Неправда, здесь сказано дальше: «Другим церквам я причинял издержки, получая от них содержание для служения вам; и, будучи у вас, хотя терпел недостаток, никому не докучал» (2 Кор. 11:8). То есть, да, звонил в Ровно, писал, но вас я не трогал. Почему? Мы увидим это дальше, это ясное понимание, что есть посылающая сторона и есть принимающая сторона. В принимающей стороне безвозмездно, а посылающая сторона– поддерживает.
2 Кор. 11:9-12: «Ибо недостаток мой восполнили братия, пришедшие из Македонии; да и во всем я старался и постараюсь не быть вам в тягость. По истине Христовой во мне скажу, что похвала сия не отнимется у меня в странах Ахаии. Почему же так поступаю? Потому ли, что не люблю вас? Богу известно! Но как поступаю, так и буду поступать, чтобы не дать повода ищущим повода, дабы они, чем хвалятся, в том оказались такими же, как и мы».
В 12-й главе мы увидим еще один ответ на вопрос, который мы сейчас задали: почему же он так делает?
2 Кор. 12:14: «Вот, в третий раз я готов идти к вам, и не буду отягощать вас, ибо я ищу не вашего, а вас. Не дети должны собирать имение для родителей, но родители для детей». Он говорит: «Я не буду отягощать вас, потому что вы еще дети в вере» (например, тувинцы или калмыки, или азербайджанцы, где работа только начинается), у вас еще детское отношение, мы понимаем ваши капризы, и мы не обижаемся, но мы знаем закон: родители должны собирать, родительская церковь вкладывается в служение детям, а не наоборот.
2 Кор. 12:15-17: «Я охотно буду издерживать [свое] и истощать себя за души ваши, несмотря на то, что, чрезвычайно любя вас, я менее любим вами. Положим, [что] сам я не обременял вас, но, будучи хитер, лукавством брал с вас. Но пользовался ли я [чем] от вас через кого-нибудь из тех, кого посылал к вам?»
Т.е. он показывает, что у нас не было в этих вещах никаких манипуляций, мы понимали, что в детское состояние нужно вкладываться и вкладываться, и вкладываться.
2 Кор. 12:18: «Я упросил Тита и послал с ним одного из братьев: Тит воспользовался ли чем от вас? Не в одном ли духе мы действовали? Не одним ли путем ходили?»
Это подчеркивает еще раз, что это не просто была позиция Павла. Он говорит: я этому учил, это знал Тит, это знали другие братья, у нас был путь определенный, принципы изложенные, и мы стояли в одном духе и действовали по этим принципам. Т.е. по мере вложения в новую церковь увеличивать там удел во славу Божью и через них также, через их жертвенность, умножать служение дальше и шире, и при всем этом, чтобы не было неравномерности. Сегодня ваш избыток – это восполнение их недостатка, завтра наоборот. Если здесь кризис, то они восполнят сюда, или они умножат дальше и будет всем равномерно, будет радость и будет успех в служении.
Апостол Павел довольно много говорит о финансах, естественно, возникает чувство, что он якобы оправдывается? Но нет,«Не думаете ли еще, что мы [только] оправдываемся перед вами? Мы говорим пред Богом, во Христе, и все это, возлюбленные, к вашему назиданию» (2 Кор. 12:19:).
Все это действие Божьей благодати, так служил Христос, так Христос умножает в церквах дело служения миссии. Эти пять глав Второго послания к Коринфянам – это философия финансового служения миссионерам. Обет веры – это то, что Бог умножает, и то, что я обещаю на предстоящий год. С прошлого года готовлюсь и смотрю в следующий год, и отдаю Богу в доверии, что Он даст. И Бог дает Свое действие благодати, умножает это, и церковь утверждается в служении миссионеров, в покое и стабильности, т.е. на год есть бюджет, все спланировано, и все это для славы Божьей.
Вот таков был опыт у нас, так мы смотрим на это служение, рады, что и вы так смотрите. Да умножит Господь силою Своею!
З проповіді Семена Бородіна
Vow of faith
Mission is a business of every Christian! For some people it is a perennial sacrificial service with the whole family in another area, and who can count the "percentage of costs" which carries the family servant, wife, children? For others, it's summer or winter months in the ministry to help missionary family! For others, it is the participation of heart and financial assistance to those who went on the mission as our representative, our messenger. Following a hearty participation, our prayers go; following the finances – the heart and vice versa ... "For where your treasure is, there will your heart be" (Matt. 6:21).
Similarly, as the missionary family dedicates itself to the service and sacrifice, giving up many benefits and stability, so may other families participate in their ministry, rejecting legitimate wealth and stability, sharing ministry of messengers from distance. Some people go, others – sent, and others support this ministry.
The five chapters of the Second Epistle to the Corinthians, from the eighth to the twelfth chapter, apostle Paul teaches Christians of Corinth, and us, how to support the missionaries – founders of the Church among their people, and calls it "ministering to the saints" (2 Cor. 8:4).
Before we consider in detail the biblical basis for this service, it is worth noting that in many churches and interchurch associations is successfully used a simple method for its implementation.
Each community, participating in the mission, held once a year (can be twice) a church missionary conference where
– Presents a program of missionary work;
– Participate missionaries;
– Carried a report on received and used finances for missionary service;
– Sounds motivational word about the business of the mission;
– Church members devote themselves to the service for the next year – some to full-time service, some to a short-term mission, someone to study and training; but everyone – to prayer and financial support.
Thus, all members of the community are encouraged to participate in effective faith and practice, through the dedication the amount of money to the next year on missionary work, which they had previously prayed about in family and announced there, filling and handing the card – a "vow of faith." This is the amount, that we believe, the Lord will give us next year for the sacrificial service of mission, over our ordinary household budget and over the tithe for our community.
In other words vows of faith can be called – "grace in action." What action? Financial, the promise of faith!
So, let’s turn to the Scriptures.
2 Cor. 8:1-2: "Moreover, brethren, we do you to wit of the grace of God bestowed on the churches of Macedonia; How that in a great trial of affliction the abundance of their joy and their deep poverty abounded unto the riches of their liberality."
There is an idea that sermon is a spiritual thing and finance is world thing. But beginning with the second verse, this idea is broken to smithereens. It turns out, being in great sorrow, Christians from Macedonia abounded unto the riches of liberality, because they know the grace!
2 Cor. 8:3-4: "For to their power, I bear record, yea, and beyond their power they were willing of themselves; Praying us with much intreaty that we would receive the gift, and take upon us the fellowship of the ministering to the saints."
Church urged, requested and obliged to take a financial donation directed to the saints. According to 2 Cor. 8:9, Jesus Christ is an example of how you must serve financially "He was rich, yet for your sakes He became poor, that ye through His poverty might be rich."
Thus Paul motivates the Corinthians to make a donation, which they had previously promised to do. And, moreover, specifically for this task, he sends to them Titus and the team of brothers. These messengers are missionaries of the Church! "Wherefore shew ye to them, and before the churches, the proof of your love, and of our boasting on your behalf." (2 Cor. 8:24). "Just make this offering (donation)!" – says Apostle in other words.
In modern conditions it sounds like this: "People of Vladivostok, I tell you, Rivne Church prepares for this year to participate in your ministry. They are ready for this since last year, when on the missionary conference was made a decision of faith that they will support you. Moreover, their experience has inspired other churches."
Missionary Conference helps to prepare everything in advance, to be planned for the year. But why? And here is the answer: "Therefore I thought it necessary to exhort the brethren, that they would go before unto you, and make up beforehand your bounty, whereof ye had notice before, that the same might be ready, as a matter of bounty, and not as of covetousness." (2 Cor. 9:5).
Note "whereof ye had notice before" or "promised". So we say: "the vow of faith." Wait, why should we promise? Take and give. But this is not one time for the year, it’s constantly the whole year. Then what should be promised? How can I promise? I do not know what will happen. But we're talking about grace in action, grace, which really acts, including the financial sector. And Christ showed this example.
2 Cor. 9:6: "But this I say, He which soweth sparingly shall reap also sparingly; and he which soweth bountifully shall reap also bountifully."
We are talking about the ministry of grace where we sow and reap, where we make a promise by faith, and the Lord produces fruit in action, it is His grace.
Another important word in 2 Cor. 9:8: "And God is able to make all grace abound toward you." What is "all"? Grace, after all, is the one – saving! "All" grace fills a lifetime, and includes finance, material sphere. Continue: "that ye, always having all sufficiency in all things, may abound to every good work…" That is why we need grace, that we may have the opportunity to serve, promote, guide and bless, that is the action of grace in a particular manifestation, including the material realm.
Notice that Paul did not hesitate to talk about finances directly and specifically. He also hoped that with the spiritual growth will increase the financial contribution of believers to preach the Gospel around the world, not only to the development of their own church. And it's not about someone's investments, not foreign, it’s about your and your church!
2 Cor. 9:11-14: "...Being enriched in every thing to all bountifulness, which causeth through us thanksgiving to God. For the administration of this service not only supplieth the want of the saints, (not only supports missionaries), but is abundant also by many thanksgivings unto God; Whiles by the experiment of this ministration they glorify God for your professed subjection unto the gospel of Christ, and for your liberal distribution unto them, and unto all men; And by their prayer for you, which long after you for the exceeding grace of God in you." You can see the experience of this service in Church interaction, development of the Body. The church is filled with gratitude to God, thanksgiving and joy of the action of grace. It's not just us "has taken" and given, no, GOD effected the sown and gave abundant fruit and multiplied what we had done, it is His grace, and it is glorified. "Thanks be unto God for his unspeakable gift!" (2 Cor. 9:15).
In Chapter 10 we are introduced a new term, it is very important in this situation, Paul says about himself: "But we will not boast of things without our measure, but according to the measure of the rule which God hath distributed to us, a measure to reach even unto you. For we stretch not ourselves beyond our measure, as though we reached not unto you: for we are come as far as to you also in preaching the gospel of Christ: Not boasting of things without our measure, that is, of other men's labours; but having hope, when your faith is increased, that we shall be enlarged by you according to our rule abundantly, To preach the gospel in the regions beyond you, and not to boast in another man's line of things made ready to our hand. But he that glorieth, let him glory in the Lord."(2 Cor. 10:13-17). What is this new term or missionary concept? Paul says that there is "measure of the rule." Measure of the rule is what is meted out to me, it is a measure defined by God for the church. Paul says, "For we stretch not ourselves beyond our measure, as though we reached not unto you," as if we have overworked. No, by God's grace, we did what we were supposed to do, and we fulfilled the rule of God, fulfilled His task. So what now? "Not boasting of things without our measure, that is, of other men's labours; but having hope." Your pastors have this hope for you. For what? "when your faith is increased, that we shall be enlarged by you according to our rule abundantly," that is gradually develop and multiply the missionary movement.
Friends, do not expect that some one will donate, donate and donate, and you will just yield as gentlemen. The matter will expand only after your "rule" expands.
2 Cor. 11:7-12: "Have I committed an offence in abasing myself that ye might be exalted, because I have preached to you the gospel of God freely? I robbed other churches, taking wages of them, to do you service. And when I was present with you, and wanted, I was chargeable to no man: for that which was lacking to me the brethren which came from Macedonia supplied: and in all things I have kept myself from being burdensome unto you, and so will I keep myself. As the truth of Christ is in me, no man shall stop me of this boasting in the regions of Achaia. Wherefore? because I love you not? God knoweth. But what I do, that I will do, that I may cut off occasion from them which desire occasion; that wherein they glory, they may be found even as we."
Again, in the present context it may sound this way. Your missionary arrives in Tuva and starts working, and he says that you are going to judge him, because he is working for free. He does not expect anything, He understands that you still have no faith, no readiness, no participation, and he acted in his service without compensation. Someone takes this verse and twists, saying that missionaries should work for free and should not receive anything, to live on crumbs. It is not true, here is said further: "I robbed other churches, taking wages of them, to do you service. And when I was present with you, and wanted, I was chargeable to no man"(2 Cor. 11:8). He means, yes, he rang to Rovno, wrote, but he did not bother you. Why? We’ll see this further, it is a clear understanding that there is a sending side and a receiveing side. At the receiving side – for free, but the sending side – supports.
2 Cor. 11:9-12: "And when I was present with you, and wanted, I was chargeable to no man: for that which was lacking to me the brethren which came from Macedonia supplied: and in all things I have kept myself from being burdensome unto you, and so will I keep myself. As the truth of Christ is in me, no man shall stop me of this boasting in the regions of Achaia. Wherefore? because I love you not? God knoweth. But what I do, that I will do, that I may cut off occasion from them which desire occasion; that wherein they glory, they may be found even as we."
In Chapter 12 we will see another answer to the question that we have asked: why does he do so?
2 Cor. 12:14: "Behold, the third time I am ready to come to you; and I will not be burdensome to you: for I seek not yours, but you: for the children ought not to lay up for the parents, but the parents for the children." He says: "I will not burden you, because you are still children in faith" (e.g., Tuva or Kalmyks, or Azeris, where the work has just begun), you still have childish attitude, we understand your moods, and we do not take offense, but we know the law: parents need to collect money, the parent church invests in the service to children, and not vice versa.
2 Cor. 12:15-17: "And I will very gladly spend and be spent for you; though the more abundantly I love you, the less I be loved. But be it so, I did not burden you: nevertheless, being crafty, I caught you with guile. Did I make a gain of you by any of them whom I sent unto you?"
I.e. he shows, that we did not have any manipulations in these things, we realized that we need to invest and invest and invest in the state of children's.
2 Cor. 12:18: "I desired Titus, and with him I sent a brother. Did Titus make a gain of you? walked we not in the same spirit? walked we not in the same steps?"
This emphasizes once again that it was not only the position of Paul. He says: I taught this, Titus knew this, the other brothers knew this, we had a certain way, the principles laid down, and we were in the same mind and acted on these principles. I.e. the more investments in the new church there, the more increases the rule of the glory of God, and through them also, through their sacrifice to multiply the service further and wider, and with all this not to have an unevenness. Today your excess is a supply for their shortage, tomorrow vice versa. If there is a crisis, they make up there, or they will multiply futher and there will be equally for all, there will be joy and success in ministry.
The Apostle Paul says quite a lot about finances, of course, there is a feeling that he is trying to excuse himself. But no, "Again, think ye that we excuse ourselves unto you? we speak before God in Christ: but we do all things, dearly beloved, for your edifying." (2 Cor. 12:19).
Everything is the action of God's grace, Christ served so, this way Christ multiplies the work of the mission ministry in the church. Five chapters of the Second Epistle to the Corinthians are a philosophy of financial service to missionaries. Vow of faith is what God multiplies, and what you promise for the coming year. Since last year, preparing and looking in the next year, and giving to God in trust that He will provide. And God gives His work of grace, multiplies it, and the church affirms in the service to missionaries in peace and stability, i.e., there is the budget fora year have, everything is planned, and everything is for the glory of God.
So that was the kind of experience we have had, this way we're looking at this service, andwe are pleased that you see it in such a way too. Multiplied the Lord by His power!
from the sermon of Semen Borodіn