Разом із групою служителів різних християнських церков Рівного наші брати Микола та Леонід відвідали схід України.
Там вони побачили зовсім інший світ, не схожий навіть на той, який нам змальовують ЗМІ.
Там бачили руку Божу. Здавалося, що біль і горе роблять людей більш чутливими до Євангелії. Пересвідчились, що Бог відповідає на наші молитви в служінні на прифронтовій лінії.
Вдалося відвідати церкву «Добра Звістка» в Слов’янську. Там тривають щоденні молитовні зустрічі, служіння, Бог робить Свою справу, люди приходять до Господа. В кімнаті пастора – цілий музей «подарунків» з передової: використаних снарядів, нагадування про нагальну потребу в молитві.
Відвідали Рубіжне й Кудряшовку, де користуючись Пасхальними днями влаштовували вуличні євангелізації, співали пісні, проповідували Боже Слово, роздавали одяг, дбайливо підготовлений людьми з Рівненських церков. Людей дуже зворушила присутність і православного священика, і протестантських служителів (п’ятидесятників, месіанських євреїв), які однодушно розповідали про Христа. Ніхто не говорив про політику. Люди дякували: «Ви ніби перенесли нас на мить в інший світ».
Відвідали госпіталь у Сєвєродонецьку, де свідчили і разом молилися. Єдність команди здивувала людей там.
Нашу групу супроводжував капелан Олександр, який мав пропуск на всіх блокпостах. Цей чоловік – герой віри, дуже простий, товариський, не для слави напружено трудиться день і ніч, допомагаючи людям.
Довелося відвідати і руїни церкви та реабілітаційного центру. Такі реалії.
Побували також на передовій навпроти Дебальцевого. На собі відчули, як живеться солдатам без жодних благ цивілізації. Щось схоже на наметові табори в горах, коли потрібно все підвозити: продукти, питну воду, генератор. Облаштування побуту займає багато часу і сил. Є необхідність і в продуктах. Немає доріг, хороший бінокль або тепловізор дійсно рятує життя солдатів.
Особливо військові були раді привезеним домашнім стравам. Ми дивилися в очі воїнам і говорили: «Це приготували для вас люди з церков України, які про вас моляться». Це передало їм вашу любов, через яку в свою чергу відкривається Божа любов.
Перечікуючи мінометний обстріл в землянці, кілька хвилин спілкувалися з хлопцями з Луганська. Дивовижно, як ці прості двадцятирічні парубки буквально стримують зло своєю присутністю тут!
Зауважили, що на передовій немає безладу. Всі діють згідно з наказом, все грамотно, продумано, вже є певний досвід.
Є потреба в одязі, у взутті.
А ще солдати раді, коли до них просто приїздять люди, радіють книгам, газетам, людським обіймам і підбадьоренню. Була дуже тепла атмосфера, хлопці ніби отримали вітання з рідної домівки.
Двічі застрягли біля самісінької лінії фронту, двічі хлопці з блокпоста рятували нам життя, витягуючи цивільний автомобіль з багнюки. Відвідали останній контрольно-пропускний пункт Майорськ. Довелося навіть проїхатися відомою прострілюваною з обох боків дорогою, на якій нерідко влучають у волонтерів. Тут ми почули справжню молитву: нелицемірну, від серця і з владою.
Дуже вдячні Богу за пам’ятну поїздку і усім за молитви. Продовжуйте стояти в молитовному проломі за людей там, на сході дуже не вистачає служителів, а ті, хто є працюють не покладаючи рук.Дуже вдячні Богу за пам’ятну поїздку і усім за молитви. Продовжуйте стояти в молитовному проломі за людей там, на сході. Дуже не вистачає служителів, місцеві працюють не покладаючи рук.
Микола Нікітін