Псалом 41

  1. Как лань желает,
    Как лань желает к потокам воды,
    Так желает душа,
    Так желает душа моя к Тебе, мой Бог!
Что унываешь ты, душа моя,
И что смущаешься?
Ты уповай на Бога, ибо я
Буду вечно хвалить Его!
  1. Жаждет душа моя,
    К Богу живому стремится она:
    Но когда я приду,
    И когда я явлюсь перед Лицом Твоим?

  2. Плачу я день и ночь,
    Слёзы мои стали хлебом моим.
    И враги мои вновь
    Говорят мне: «Ну, где же Бог? Ну, где твой Бог?»

  3. Днём явит милость,
    Днём Свою милость мне явит Господь,
    Ночью песнь у меня,
    И молитва летит моя к Тебе, мой Бог!

 

Схожа тематика, що і у 129 Псалмі, але інший автор чи навіть автори (Сини Кореєві). Мабуть, чи не ідеальне поєднання змісту (суті пісні/Псалму) і музики, тим більше, враховуючи те, що текст пісні майже ідентичний словам псалмопівців.

Підходить для використання, як в радісні для церкви дні, так і в сумні. Чимало християн, маючи блаженну віру в Христа, проходять випробування або цілі періоди випробувань, коли душа понура і усе навкруг, здається, вкрите мрякою безнадії і безсилля.

Псалом нагадує, що єдиний вихід у будь-яку пору – надія на Бога. Що цікаво і, можливо, комусь, незвично автор цих слів проводить бесіду із власною душею. Неодноразово він повертається до одного і того ж питання: «Что унываешь ты, душа моя?..» а воно має ту ж саму відповідь: «Ты уповай на Бога...». Подібна практика, звісно, не самонавіювання і не панацея на, та «проповідь» (настанова) власній душі не завадить людям у смутку. По який причині ви сумуєте? Яку цінність ви втратили, щоб сумувати? Продовжуйте надіятися на Бога, незважаючи на те, що обставини не змінилися і, можливо, не зміняться. Він сильний, щоб змінити усе в одну мить. Він благий і любить нас, навіть коли допускає, щоб нам було боляче. Усе найкраще чекає нас «попереду».