Говорячи про Велике Доручення, ми найчастіше звертаємо увагу на Мат. 28:18-20 і Дії. 1:8. Ми беремо ці тексти як прапор благовістя і широким кроком рухаємося вперед завойовувати душі для Христа. На жаль, майже так само часто ми забуваємо про витоки цього, насправді, величного і славного Божого діла.
«Все» починалося набагато раніше, «коли ще Бог не створив ні землі, ні полів, ні початкових пилинок всесвіту». Бог Своєю мудрістю виткав чудовий план. Він бере початок всього лише з пари слів: «Хай буде світло». Йому слідував Божий Син. Коли Він висів на хресті, вимовив: «Здійснилося» – здійснилося те, що задумав Бог-Отець. І нарешті, перед Богом постануть всі народи, племена та язики, з яких і складається вселенська Церква.
Своїм корінням «Велике Доручення» йде далеко в минуле і виходить з Самої Трійці. Триєдиний Бог задумав на Своїй раді створити Свій образ – людини (Бут. 1:26; Еф. 1:4).
Господь не залишив створених людей без благословення. Він вказав їм, що робити, щоб їхнє життя було свідченням наявних досконалостей, які вклав у них Бог. Найважливіше – наповнювати землю Божими образами (Бут. 1:28; 1 Пет. 2:9).
Як не дивно, Божий задум не зміг похитнути навіть гріх. Після потопу Бог нагадує людям їх призначення: «Плодіться, і розмножуйтеся, і наповнюйте землю...» (Бут. 9:1).
Через деякий час люди задумали опиратися Божим повелінням. Вони почали зводити вежу, щоб назавжди залишитися разом. І там, у Вавилоні, Бог зійшов до бунтарів, змішав мови і розсіяв звідти їх по всій землі (Бут. 11:1-9).
Безпросвітна тьма гріха покрила землю. Божі образи померкли, коли впали в гріх і перестали відображати сяйво Божої слави (Рим. 3:23). Але Бог вибрав Аврама і тому призвав його з Ура халдейського, щоб продовжити розпочате в Раю. Творець промовив до бездітного, чия дружина безплідна, що саме в ньому благословляться всі племена землі!!! (Неєм. 10:7; Бут. 12: 3).
Минуло 400 років з дня укладення заповіту батьком Авраамом. І ось, численний Ізраїль стоїть перед горою Синай. Змучений рабством, в обіймах дикої пустелі, але Божий, обітований народ чує «Велике Доручення» їх Визволителя: «...ви станете Мені царством священиків та народом святим...» (Бут. 15:17-18; Вих. 19:5-6).
Всю свою історію, до пришестя Спасителя, єврейський народ повинен був виконувати найважливіше завдання – бути світлом серед темряви і сіллю для всіх народів землі. Нове, молоде покоління ізраїльтян знову почуло ті ж слова з вуст Мойсея, коли готувалося увійти в обіцяну землю (Повтор. 14:2).
Неодноразово в Старому Завіті ми зустрічаємо випадки, коли Бог діяв серед язичницьких народів і використовував при цьому присвячених Йому євреїв. Великий Нааман, начальник війська сирійського царя. Понад 120 000 (!) людей в Ніневії, «які не вміють розрізняти правої руки від лівої»! Найвеличніший і могутній цар землі – Навуходоносор. А також, Рахав, блудниця і моавітянка Рут. І ці жінки в родоводі Ісуса Христа!!! Бідний Іона! Бідний Петро!
Приватизація Бога неможлива! Хіба тільки в людських умах, що перетворюють Божу благодать в щось залежне від людини. Якою ж славною є звістка про те, що Христос примирив нас, відлучених від суспільства Ізраїлю, з Отцем. Тепер ми маємо доступ в Небесну вітчизну, де нас чекає славна спадщина з усіма святими (Еф. 2:11-22).
О, вибачте, ми ще не звернули увагу на останні слова Ісуса Христа: «Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я вам заповів і ось Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь.»
Артем Приступа